Правовий всеобуч

"У того, хто вирішить вивчити всі закони,

не залишиться часу на їх порушення."               Й.В.Гете.

Зміни до українського законодавства

Верховна Рада України

Зміни законодавства 2020-2021р

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/742-18

 ЗАКОН УКРАЇНИ

Про відновлення дії окремих положень Конституції України

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 11, ст.143)

 Верховна Рада України постановляє:

Стаття 1. Відновити дію окремих положень Конституції України з такими змінами, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII:

 1) статті 76, 78, 81-83, 85, 87, 89, 90, 93, 98, 112-115 викласти в такій редакції:

 "Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

 Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

 Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

 Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та законами України.

 Строк повноважень Верховної Ради України становить п’ять років";

 "Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

 Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

 Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

 У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України";

 "Стаття 81. Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

 Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі:

 1) складення повноважень за його особистою заявою;

 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

 4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

 5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

 6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

 7) його смерті.

 Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

 Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, - судом.

 У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

 У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.

 Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

 Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.

 Перше засідання новообраної Верховної Ради України відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

 Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на вимогу Президента України або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

 У разі оголошення указу Президента України про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях Верховна Рада України збирається на засідання у дводенний строк без скликання.

 У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

 Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

 У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

 Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

 Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

 Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

 Депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією";

 "Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

 1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;

 2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;

 3) прийняття законів;

 4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

 5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

 6) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

 7) призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;

 8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

 9) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

 10) усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї Конституції;

 11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

 12) призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем’єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

 12-1) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України;

 13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

 14) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

 15) прийняття Регламенту Верховної Ради України;

 16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

 17) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні;

 18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

 19) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

 20) призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

 21) призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

 22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

 23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

 24) встановлення державних символів України;

 25) надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

 26) призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;

 27) обрання суддів безстроково;

 28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

 29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

 30) призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

 31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

 32) надання законом згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

 33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

 34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

 35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

 36) затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

 37) затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

 Верховна Рада України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання";

 "Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

 Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України";

 "Стаття 89. Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

 Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

 Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

 Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

 Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

 Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

 1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

 2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

 3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

 Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

 Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання.

 Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України";

 "Стаття 93. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України.

 Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово";

 "Стаття 98. Контроль від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням здійснює Рахункова палата.

 Організація, повноваження і порядок діяльності Рахункової палати визначаються законом";

 "Стаття 112. У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов’язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8, 10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України";

Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

 Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

 Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри.

 Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

 Кандидатуру для призначення на посаду Прем’єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

 Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

 Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Стаття 115. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

 Прем’єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Верховній Раді України про свою відставку.

 Відставка Прем’єр-міністра України, прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України мають наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України. У цих випадках Верховна Рада України здійснює формування нового складу Кабінету Міністрів України у строки і в порядку, що визначені цією Конституцією.

 Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України";

 2) частину першу статті 77 викласти в такій редакції:

 "Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України";

 3) у статті 88:

 а) частину першу викласти в такій редакції:

 "Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад";

 б) пункт 2 частини другої викласти в такій редакції:

 "2) організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів";

 в) частину третю викласти в такій редакції:

 "Голова Верховної Ради України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України";

 4) частину четверту статті 94 викласти в такій редакції:

 "Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом";

 5) частину п’яту статті 103 викласти в такій редакції:

 "Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю березня п’ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев’яноста днів з дня припинення повноважень";

 6) у статті 106:

 а) пункти 8-16, 19, 22 і 30 частини першої викласти в такій редакції:

 "8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;

 9) вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

 10) вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

 11) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

 12) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

 13) призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

 14) вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;

 15) зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

 16) скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим";

 "19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань";

 "22) призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України";

 "30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України";

 б) частину четверту викласти в такій редакції:

 "Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання";

 7) у статті 116:

 а) доповнити пунктами 9-1 і 9-2 такого змісту:

 "9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

 9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем’єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України";

 б) пункт 10 викласти в такій редакції:

 "10) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України";

 8) частину першу статті 120 викласти в такій редакції:

 "Члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку";

 9) статтю 121 доповнити пунктом 5 такого змісту:

 "5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами";

 10) частину першу статті 122 викласти в такій редакції:

 "Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади";

 11) у статті 136:

 а) частину першу викласти в такій редакції:

 "Стаття 136. Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, депутати якої обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п’ять років. Припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим має наслідком припинення повноважень її депутатів";

 б) після частини першої доповнити новою частиною такого змісту:

 "Чергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обраної на чергових виборах".

 У зв’язку з цим частини другу - п’яту вважати відповідно частинами третьою - шостою;

 12) у статті 141:

 а) частини першу та другу викласти в такій редакції:

 "Стаття 141. До складу сільської, селищної, міської, районної, обласної ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста, району, області на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п’ять років. Припинення повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради має наслідком припинення повноважень депутатів відповідної ради.

 Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права обирають шляхом таємного голосування відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових виборах, становить п’ять років";

 б) після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

 "Чергові вибори сільських, селищних, міських, районних, обласних рад, сільських, селищних, міських голів відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах".

 У зв’язку з цим частини третю та четверту вважати відповідно частинами четвертою та п’ятою.

Стаття 2. Закони та інші нормативні акти є чинними у частині, що не суперечить Конституції України, прийнятій на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII.

Стаття 3. Верховна Рада України сьомого скликання, обрана на чергових виборах у жовтні 2012 року, здійснює повноваження, передбачені положеннями Конституції України, прийнятої на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV, від 1 лютого 2011 року № 2952-VI, від 19 вересня 2013 року № 586-VII, до набуття повноважень Верховною Радою України, обраною на чергових виборах в останню неділю жовтня 2017 року.

Стаття 4. Коаліція депутатських фракцій формується у Верховній Раді України сьомого скликання протягом десяти днів з дня, наступного за днем набрання чинності цим Законом, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2010 від 6 квітня 2010 року у справі за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України.

Стаття 5. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування привести свої нормативно-правові акти у відповідність із положеннями Конституції України, дія яких відновлюється цим Законом.

Стаття 6. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Виконуючий обов'язки

Президента України,

Голова Верховної Ради

України         

 О.ТУРЧИНОВ

 м. Київ

21 лютого 2014 року

№ 742-VII     

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1207-18

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 26, ст.892)

 {Із змінами, внесеними згідно із Законами

№ 1237-VII від 06.05.2014, ВВР, 2014, № 27, ст.905

№ 1635-VII від 12.08.2014, ВВР, 2014, № 39, ст.2011

№ 1636-VII від 12.08.2014, ВВР, 2014, № 43, ст.2030

№ 1706-VII від 20.10.2014, ВВР, 2015, № 1, ст.1

№ 119-VIII від 15.01.2015}

 Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

{Гаазькі конвенції 1907 року - 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7}

 Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.

Стаття 1. Правовий статус тимчасово окупованої території України

 1. Тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Стаття 2. Мета Закону

 1. Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Стаття 3. Тимчасово окупована територія

 1. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Стаття 4. Правовий режим тимчасово окупованої території

 1. На тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

 2. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

 3. Правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано виключно законами України.

Стаття 5. Захист прав і свобод людини і громадянина, культурної спадщини на тимчасово окупованій території

 1. Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.

 2. Україна зобов’язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв’язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території.

 3. Відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

 4. Примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України.

 5. Кабінет Міністрів України здійснює постійний моніторинг стану дотримання прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, за результатами якого оприлюднює та надає відповідну інформацію міжнародним організаціям у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина та вживає необхідних заходів.

 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює згідно із законом парламентський контроль за дотриманням конституційних прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території.

 6. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

 Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

 7. Відповідальність за охорону культурної спадщини на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію, відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Стаття 6. Забезпечення права громадян, які проживають на тимчасово окупованій території, на отримання документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус

{Назва статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1706-VII від 20.10.2014}

{Частину першу статті 6 виключено на підставі Закону № 1706-VII від 20.10.2014}

 2. Оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, громадянам, які проживають на тимчасово окупованій території, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

 3. Для внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування громадян, зазначених у частині другій цієї статті, може використовуватися інформація з Державного реєстру виборців.

{Частина третя статті 6 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1706-VII від 20.10.2014}

 4. За зверненням громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території або переселилися з неї, за місцем їх перебування оформляються і видаються органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, довідки, що підтверджують місце їх перебування. Такі довідки видаються громадянам у день звернення на підставі паспорта громадянина України чи іншого документа, до якого згідно із Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" вносяться відомості про реєстрацію місця проживання, та письмової заяви, в якій зазначається адреса, за якою громадянину може бути вручена офіційна кореспонденція. При цьому відомості (відмітка) про місце перебування такої особи не вносяться до її паспорта.

Зразок та порядок видачі довідки, що підтверджує місце перебування, зразок письмової заяви, яка подається громадянином для одержання довідки, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

{Статтю 6 доповнено частиною четвертою згідно із Законом № 1635-VII від 12.08.2014}

Стаття 7. Забезпечення реалізації прав громадян, які проживають на тимчасово окупованій території, на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту

{Назва статті 7 в редакції Закону № 1237-VII від 06.05.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1706-VII від 20.10.2014}

 1. Для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

{Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1706-VII від 20.10.2014}

 2. Виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 3. Громадяни похилого віку, особи з інвалідністю, діти-інваліди та інші громадяни України, які перебувають у складних життєвих обставинах та проживають на тимчасово окупованій території, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України.

 4. Бездомні особи, які перебувають на тимчасово окупованій території, мають право на соціальний захист відповідно до законодавства України.

{Частину п'яту статті 7 виключено на підставі Закону № 1706-VII від 20.10.2014}

{Частину шосту статті 7 виключено на підставі Закону № 1706-VII від 20.10.2014}

{Частину сьому статті 7 виключено на підставі Закону № 1706-VII від 20.10.2014}

{Частину восьму статті 7 виключено на підставі Закону № 1706-VII від 20.10.2014}

{Частину дев'яту статті 7 виключено на підставі Закону № 1706-VII від 20.10.2014}

{Частину десяту статті 7 виключено на підставі Закону № 1706-VII від 20.10.2014}

{Частину одинадцяту статті 7 виключено на підставі Закону № 1706-VII від 20.10.2014}

 12. Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, мають право на здобуття або продовження здобуття певного освітнього рівня на території інших регіонів України за рахунок коштів державного бюджету з наданням місць у гуртожитках на час навчання.

{Абзац перший частини дванадцятої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1706-VII від 20.10.2014}

 Громадяни України, визначені в абзаці першому цієї частини, мають право здобувати певний освітній рівень за рахунок бюджетних коштів у державних і комунальних закладах відповідно до умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів на відповідний рік, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах освіти і науки.

 У разі якщо такі громадяни не потрапили до переліку осіб, які рекомендовані вищим навчальним закладом до зарахування на місця державного замовлення, центральний орган виконавчої влади, до сфери управління якого відноситься навчальний заклад, за зверненням вищого навчального закладу, надає (розміщує) додаткові місця державного замовлення з урахуванням напряму, обраного абітурієнтом, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

{Статтю 7 доповнено частиною дванадцятою згідно із Законом № 1237-VII від 06.05.2014; в редакції Закону № 1635-VII від 12.08.2014}

Стаття 8. Захист виборчих прав громадян України на тимчасово окупованій території

 1. Під час проведення виборів Президента України, народних депутатів України, всеукраїнського референдуму голосування громадян України на тимчасово окупованій території не організовується і не проводиться.

 2. Громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території, створюються умови для вільного волевиявлення під час виборів Президента України, народних депутатів України та всеукраїнського референдуму на іншій території України.

 3. Громадяни України, які проживають на тимчасово окупованій території, мають право реалізувати своє право голосу на таких виборах або всеукраїнському референдумі шляхом зміни місця голосування без зміни виборчої адреси згідно з частиною третьою статті 7 Закону України "Про Державний реєстр виборців".

 4. У разі дострокового припинення повноважень народного депутата України, обраного в одномандатному виборчому окрузі, утвореному в межах Автономної Республіки Крим чи міста Севастополя, проміжні вибори народного депутата України в цьому окрузі не проводяться.

 5. На тимчасово окупованій території вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, місцевий референдум не проводяться.

 6. Органи ведення Державного реєстру виборців, утворені на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, ведення Державного реєстру виборців не здійснюють. Порядок доступу до записів про виборців, виборча адреса яких відноситься до території, на яку поширюються повноваження цих органів ведення Державного реєстру виборців, а також актуалізації цих записів встановлюються Центральною виборчою комісією.

Стаття 9. Незаконні органи, їх посадові та службові особи

 1. Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 2. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

 3. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

 4. Встановлення зв’язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.

Стаття 10. Порядок в’їзду осіб на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї

 1. Громадяни України мають право на вільний та безперешкодний в’їзд на тимчасово окуповану територію і виїзд з неї через контрольні пункти в’їзду-виїзду за умови пред’явлення документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

 2. В’їзд іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзд з неї допускаються лише за спеціальним дозволом через контрольні пункти в’їзду-виїзду.

 Порядок в’їзду іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Гарантування права власності та правовий режим майна на тимчасово окупованій території

 1. На тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.

 2. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб’єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

 3. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

 4. Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

 5. На тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог цього Закону, інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

 6. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, які є об’єктами права власності Українського народу, військове майно, майно державних органів, державних підприємств, установ та організацій, що знаходяться на тимчасово окупованій території і є власністю держави Україна, не можуть переходити у власність інших держав, юридичних або фізичних осіб в інший спосіб, ніж передбачений законами України.

Стаття 12. Заходи правового реагування на тимчасово окупованій території

 1. У зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на тимчасово окупованих територіях, змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя судам, та забезпечити розгляд:

 цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Апеляційним судом міста Києва;

 адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - місцевими загальними судами міста Києва, що визначаються Київським апеляційним адміністративним судом;

 цивільних справ, підсудних загальним апеляційним судам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - Апеляційним судом міста Києва;

 адміністративних справ Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим - Київським окружним адміністративним судом, адміністративних справ Окружного адміністративного суду міста Севастополя - Окружним адміністративним судом міста Києва; Севастопольського апеляційного адміністративного суду - Київським апеляційним адміністративним судом;

 господарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим - Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду міста Севастополя - Господарським судом міста Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду - Київським апеляційним господарським судом;

 кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам), розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, - одним з районних судів міста Києва, визначеним Апеляційним судом міста Києва;

 кримінальних проваджень, підсудних Апеляційному суду Автономної Республіки Крим та Апеляційному суду міста Севастополя, - Апеляційним судом міста Києва.

 Питання, що відносяться до повноважень слідчого судді, у кримінальних провадженнях, що перебувають на стадії досудового розслідування і здійснюються на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, розглядаються слідчими суддями районних судів міста Києва, визначеними Апеляційним судом міста Києва.

 Справи, що перебувають у провадженні судів, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та розгляд яких не закінчено, передаються судам відповідно до встановленої цим Законом підсудності, протягом десяти робочих днів з дня набрання ним чинності або з дня встановлення такої підсудності.

 У разі нанесення шкоди суб’єктами іноземної держави нерезидентами підсудність встановлюється за місцем нанесення шкоди з урахуванням правил підсудності, встановленої цим Законом.

 2. Підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральною прокуратурою України. Матеріали досудового розслідування щодо злочинів, кримінальні провадження щодо яких знаходяться на стадії досудового слідства, повинні бути передані органам досудового слідства, визначеним Генеральною прокуратурою України.

 3. Ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який перебуває на тимчасово окупованій території України, та оголошення його у розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, з особливостями, встановленими цим Законом.

 Вимога про оголошення у міждержавний або міжнародний розшук не поширюється на випадки, якщо вирішується питання про застосування стосовно цих осіб спеціального кримінального провадження.

{Статтю 12 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 119-VIII від 15.01.2015}

Стаття 13. Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території

 1. Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом.

Стаття 14. Особливості припинення проходження громадянами України військової служби у військових формуваннях та правоохоронних органах України, пов’язані з тимчасовою окупацією території

 1. Військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які прибули з тимчасово окупованої території і виявили бажання (за наявності підстав) звільнитися з військової служби, звільняються з військової служби, у тому числі в особливий період, за наявних підстав, а при їх відсутності - у зв’язку із скороченням штатів, якщо вони звернулися з клопотанням про звільнення протягом трьох місяців після прибуття з тимчасово окупованої території.

 2. Військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які не прибули до визначених пунктів у визначені військовими формуваннями та правоохоронними органами України строки, вважаються такими, що залишили військові частини, та зараховуються у розпорядження відповідних посадових осіб. Відповідна інформація щодо їх розшуку надається до правоохоронних органів.

 3. Військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, стосовно яких отримано документальне підтвердження про їх зарахування до Збройних Сил Російської Федерації або спеціальних служб чи правоохоронних органів Російської Федерації, виключаються із списків військових формувань та правоохоронних органів України, а контракт вважається припиненим з часу їх зарахування (або отримання інформації про їх зарахування) до Збройних Сил Російської Федерації або спеціальних служб чи правоохоронних органів Російської Федерації.

Стаття 15. Особливості приватизації жилих приміщень, що знаходяться на тимчасово окупованій території, військовослужбовцями військових формувань та правоохоронних органів України

 1. Військовослужбовці військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів України, які проходили службу на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, та члени їх сімей мають право на приватизацію жилих приміщень для постійного проживання, відомчих жилих приміщень, службових жилих приміщень та жилих приміщень у гуртожитках, розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, отриманих ними в установленому порядку, в яких вони проживали станом на 1 січня 2014 року.

 Положення абзацу першого цієї частини поширюється на військовослужбовців військових формувань та правоохоронних органів України, які продовжують проходження військової служби в інших регіонах України або звільнені у 2014 році з військової служби відповідно до частини першої статті 14 цього Закону.

 2. Приватизація займаних військовослужбовцями військових формувань та правоохоронних органів України та членами їх сімей жилих приміщень, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється безоплатно незалежно від розміру загальної площі жилих приміщень, що приватизуються, а також незалежно від реалізації ними в установленому законом порядку права на приватизацію житла до набрання чинності цим Законом.

 3. Порядок приватизації жилих приміщень, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

 4. Набуття права приватної власності на жилі приміщення, зазначені у частині першій цієї статті, що знаходяться на тимчасово окупованій території, військовослужбовцями військових формувань та правоохоронних органів України та членами їх сімей не позбавляє їх права на приватизацію житла, що знаходиться на іншій території України, відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Стаття 16. Переведення суддів

 1. Суддям, які працювали в судах України на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і виявили бажання переїхати у зв’язку з її тимчасовою окупацією Російською Федерацією, гарантується право на переведення на посаду судді до суду на іншій території України.

Стаття 17. Зобов’язання державних органів України

 1. У разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

 2. Україна зобов’язується вживати всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, нормами міжнародного права, для якнайшвидшого звільнення території України від окупації, відновлення цілісності та суверенності держави, відновлення порушених внаслідок окупації прав і свобод людини і громадянина на всій території України.

 3. У разі неможливості здійснювати діяльність на тимчасово окупованій території місце розташування державних органів, утворених відповідно до Конституції та законів України, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території

 1. Громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

 2. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

{Статтю 18 доповнено новою частиною згідно із Законом № 1706-VII від 20.10.2014}

 3. Витрати на заходи, передбачені цим Законом, здійснюються з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 19. Відповідальність

 1. Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену законом.

 II. Прикінцеві та перехідні положення

 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та втрачає чинність з моменту повернення тимчасово окупованої території під загальну юрисдикцію України за умови попереднього і повного відшкодування збитків, нанесених внаслідок такої тимчасової окупації, у тому числі моральних збитків примусово переміщених осіб.

{Пункт 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1636-VII від 12.08.2014}

 2. Закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

 3. Передбачений цим Законом правовий режим діє до повного відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованій території.

 4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

 1) Кримінальний кодекс України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) доповнити статтею 332-1 такого змісту:

 "Стаття 332-1. Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї

 1. Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї з метою заподіяння шкоди інтересам держави -

 караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією транспортних засобів.

 2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, -

 караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією транспортних засобів.

 3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, -

 караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією транспортних засобів";

 2) у Кримінальному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., №№ 9-13, ст. 88):

 а) статтю 114 доповнити частиною третьою такого змісту:

 "3. Судові справи щодо спорів, що випливають з факту окупації чи правопорушень, пов’язаних з окупацією, відносяться до окремої категорії справ, які розглядаються за відповідними процесуальними нормами з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

 Справа визнається такою, що пов’язана з окупацією, вмотивованою ухвалою судді.

 У разі участі в справі іноземного елемента судові доручення, повістки та інші судові документи вручаються не пізніше ніж за 15 діб до початку процесуальної дії.

 Якщо в справах, пов’язаних з окупацією, стороною кримінального провадження або цивільним відповідачем є іноземний суб’єкт державної власності, включаючи його органи, установи чи організації, або іноземна юридична особа, передбачена частиною другою статті 96-4 Кримінального кодексу України, зносини здійснюються через посольство або постійне представництво";

 б) абзац перший частини другої статті 216 після цифр "332" доповнити цифрами "332-1";

 3) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

 а) статтю 202 викласти в такій редакції:

 "Стаття 202. Порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в’їзду - виїзду

 Порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в’їзду - виїзду -

 тягне за собою накладення штрафу на громадян від семи до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян";

 б) доповнити статтею 204-2 такого змісту:

 "Стаття 204-2. Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї

 Порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї -

 тягне за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб";

 в) статтю 221 після цифр "204-1" доповнити цифрами "204-2";

 г) у частині першій статті 222-1 слова "з порушенням прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України" замінити словами "з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в’їзду - виїзду";

 ґ) у пункті 2 частини другої статті 262 слова "порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України" замінити словами "порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в’їзду - виїзду";

 д) частину другу статті 263 викласти в такій редакції:

 "Осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу незаконно перетнути державний кордон України, порушили порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, порушили прикордонний режим, режим в пунктах пропуску через державний кордон України або режимні правила у контрольних пунктах в’їзду - виїзду, вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також іноземців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні або транзитного проїзду через територію України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання";

 4) у Кодексі адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., №№ 35-37, ст. 446):

 а) статтю 19 після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

 "4. Адміністративні справи з приводу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, прийнятих на контрольних пунктах в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію, їхніх дій або бездіяльності вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідного контрольного пункту".

 У зв’язку з цим частину четверту вважати частиною п’ятою;

 б) частину першу статті 183-2 доповнити пунктом 6 такого змісту:

 "6) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію";

 в) абзац дванадцятий частини першої статті 256 після цифри "5" доповнити цифрою "6";

 5) у Законі України "Про Державну прикордонну службу України" (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 27, ст. 208 із наступними змінами):

 а) у частині першій статті 2:

 абзац третій після слів "державний кордон України" доповнити словами "та до тимчасово окупованої території і з неї";

 абзац дев’ятий після слів "державного кордону України" та "державний кордон України" доповнити відповідно словами "та пропуску до тимчасово окупованої території і з неї" та "та в контрольних пунктах в’їзду - виїзду" відповідно;

 б) частину другу статті 10 після слів "державний кордон України" доповнити словами "та до тимчасово окупованої території і з неї";

 в) у статті 19:

 пункти 6 та 8 після слів "через державний кордон" доповнити словами "та у контрольних пунктах в’їзду - виїзду";

 доповнити пунктом 13-1 такого змісту:

 "13-1) встановлення режимних правил у контрольних пунктах в’їзду - виїзду";

 г) у частині першій статті 20:

 пункт 4 викласти в такій редакції:

 "4) шляхом опитування осіб з’ясовувати підстави перетинання державного кордону України, в’їзду на тимчасово окуповану територію або виїзду з неї, не пропускати через державний кордон України, на тимчасово окуповану територію або з неї осіб без дійсних документів на право перетинання кордону або для в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, осіб, які надали завідомо неправдиві відомості під час одержання зазначених документів, осіб, яким Державною прикордонною службою України за порушення законодавства з прикордонних питань та про правовий статус іноземців чи за мотивованим письмовим рішенням суду та правоохоронних органів не дозволяється в’їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України; робити в документах зазначених осіб відповідні відмітки";

 пункт 7 після слів "які прямують через державний кордон України" доповнити словами "осіб, які прямують через контрольні пункти в’їзду - виїзду";

 пункт 11 доповнити словами "або здійснюють відповідні перевезення через контрольні пункти в’їзду - виїзду";

 у пункті 34 слова "або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України" замінити словами "режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, контрольних пунктах в’їзду - виїзду, порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї";

 ґ) у частині п’ятій статті 23:

 пункт 2 після слів "через державний кордон" доповнити словами "або через контрольні пункти в’їзду - виїзду";

 пункт 3 після слів "перетинанні державного кордону" доповнити словами "або в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї";

 6) у Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 19-20, ст. 179; 2013 р., № 21, ст. 208, № 48, ст. 682, № 51, ст. 716; із змінами, внесеними Законом України від 4 липня 2013 року № 406-VII):

 а) у статті 13:

 частину першу доповнити абзацом восьмим такого змісту:

 "якщо така особа намагається здійснити в’їзд через контрольні пункти в’їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в’їзду - виїзду";

 у частині другій слова "другому і сьомому" замінити словами "другому, сьомому і восьмому";

 б) доповнити статтею 14-1 такого змісту:

 "Стаття 14-1. Повернення іноземців та осіб без громадянства на тимчасово окуповану територію

 1. Іноземцям та особам без громадянства, які прибули до контрольних пунктів в’їзду - виїзду з тимчасово окупованої території без відповідного дозволу, не дозволяється подальший проїзд та в найкоротший строк вони повертаються на тимчасово окуповану територію, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.

 У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті контролю в’їзду - виїзду до їх повернення.

 Таким іноземцям та особам без громадянства у паспортному документі проставляється відмітка про заборону в’їзду в Україну на термін, зазначений у рішенні, прийнятому відповідно до частини третьої статті 13 цього Закону";

 в) статтю 20 доповнити частиною четвертою такого змісту:

 "4. Забороняється здійснення транзитного проїзду іноземців та осіб без громадянства через тимчасово окуповану територію";

 7) у Законі України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 15, ст. 232):

 а) частину першу статті 12 доповнити абзацом восьмим такого змісту:

 "на тимчасово окупованих територіях";

 б) частину першу статті 13 доповнити абзацом восьмим такого змісту:

 "на тимчасово окупованих територіях";

 8) у пункті 3 частини другої статті 9 Закону України "Про прикордонний контроль" (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 6, ст. 46) слова "для перевірки виконання іноземцем або особою без громадянства вимог щодо строку перебування на території України" виключити;

 9) статтю 26 Закону України "Про Державний реєстр виборців" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 5, ст. 34) доповнити частиною шостою такого змісту:

 "6. Персональні дані Реєстру можуть бути використані центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, для реалізації ним завдань з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб в Україні та ведення ним реєстраційного обліку";

 10) статтю 23 Закону України "Про електроенергетику" (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 1, ст. 1; 2013 р., № 28, ст. 301; 2014 р., № 2-3, ст. 41) доповнити частиною четвертою такого змісту:

 "Особливості регулювання правових, економічних та організаційних відносин, пов’язаних з продажем електричної енергії з оптового ринку електричної енергії України на тимчасово окуповану територію, а також відносин, пов’язаних з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням, купівлею, продажем і використанням електричної енергії на тимчасово окупованій території, встановлюються Кабінетом Міністрів України";

 11) у Законі України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 12, ст. 183):

 а) у розділі I:

 у пункті 1:

 текст статті 96-3 викласти в такій редакції:

 "1. Підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є вчинення її уповноваженою особою або за дорученням чи наказом, за змовою та в співучасті, або іншим шляхом:

 1) від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 209, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2 цього Кодексу;

 2) від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 258-258-5 цього Кодексу;

 3) від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу.

 Примітка 1. Під уповноваженими особами юридичної особи слід розуміти службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.

 2. Злочини, передбачені статтями 109, 110, 113, 146, 147, 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони спрямовані на отримання нею неправомірної вигоди або створення умов для отримання такої вигоди, а так само на ухилення від передбаченої законом відповідальності";

 статтю 96-4 викласти в такій редакції:

 "Стаття 96-4. Юридичні особи, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру

 1. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктом 1 частини першої статті 96-3 цього Кодексу, можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій.

 2. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 96-3 цього Кодексу, можуть бути застосовані судом до суб’єктів приватного та публічного права резидентів та нерезидентів України, включаючи підприємства, установи чи організації, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, організації, створені ними у встановленому порядку, фонди, а також міжнародні організації, інші юридичні особи, що створені у відповідності до вимог національного чи міжнародного права.

 Якщо держава або суб’єкт державної власності володіє часткою більше 25 відсотків в юридичній особі або юридична особа знаходиться під ефективним контролем держави чи суб’єкта державної власності, то дана юридична особа несе цивільну відповідальність у повному обсязі за неправомірно отриману вигоду та шкоду, заподіяну злочином, що вчинений державою, суб’єктами державної власності або державного управління";

 частину другу статті 96-6 доповнити реченням такого змісту: "При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою";

"1. Ліквідація юридичної особи застосовується судом у разі вчинення її уповноваженою особою будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 258-258-5, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу";

 у пункті 2:

підпункт 16 викласти в такій редакції:

 "16) статтю 214 доповнити частиною восьмою такого змісту:

 "8. Відомості про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, вносяться слідчим або прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань негайно після вручення особі повідомлення про підозру у вчиненні від імені та в інтересах такої юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 Кримінального кодексу України, або від імені такої юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 258-258-5 Кримінального кодексу України. Про внесення відомостей слідчий або прокурор не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє юридичну особу. Провадження щодо юридичної особи здійснюється одночасно з відповідним кримінальним провадженням, у якому особі повідомлено про підозру";

підпункт 22 викласти в такій редакції:

 "22) у статті 284:

 назву доповнити словами "та провадження щодо юридичної особи";

 після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:

 "3. Провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.

 Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом".

 У зв’язку з цим частини третю - восьму вважати відповідно частинами четвертою - дев’ятою;

 абзац другий частини шостої викласти в такій редакції:

 "Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження";

 б) пункт 1 розділу II "Прикінцеві положення" викласти в такій редакції:

 "1. Цей Закон набирає чинності з моменту набрання чинності Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

 5. Кабінету Міністрів України:

 1) протягом п’ятнадцяти днів з дня набрання чинності цим Законом:

 а) розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів на виконання вимог та реалізацію положень цього Закону;

 б) прийняти нормативно-правові акти на виконання цього Закону;

 в) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

 г) рекомендувати утворити спеціальний центральний орган виконавчої влади з питань тимчасово окупованої території України;

 2) забезпечити:

 а) прийняття органами виконавчої влади нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону;

 б) приведення нормативно-правових актів органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом;

 в) працевлаштування громадян України, які виїхали з тимчасово окупованої території на іншу територію України;

 г) вивезення з тимчасово окупованої території майна органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій;

 ґ) продовження здобуття середньої, вищої освіти, отримання документа, що засвідчує здобуття особою відповідної освіти, а також проходження зовнішнього незалежного оцінювання громадянами України, які виїхали з тимчасово окупованої території на іншу територію України.

 6. Центральній виборчій комісії вжити всіх необхідних заходів, у тому числі прийняти відповідні акти, для забезпечення реалізації виборчих прав громадянами України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, на виборах Президента України 25 травня 2014 року.

 7. Рекомендувати Національному банку України прийняти нормативно-правові акти на виконання цього Закону.

Виконуючий обов'язки

Президента України,

Голова Верховної Ради

України         

 О.ТУРЧИНОВ

 м. Київ

15 квітня 2014 року

№ 1207-VII

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/794-18

ЗАКОН УКРАЇНИ

 Про Кабінет Міністрів України

 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 13, ст.222)

  {Із змінами, внесеними згідно із Законами

№ 1170-VII від 27.03.2014, ВВР, 2014, № 22, ст.816

№ 1697-VII від 14.10.2014, ВВР, 2015, № 2-3, ст.12}

 Цей Закон відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Кабінет Міністрів України у системі органів державної влади України

 1. Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

 2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

 3. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Стаття 2. Основні завдання Кабінету Міністрів України

 1. До основних завдань Кабінету Міністрів України належать:

 1) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

 2) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

 3) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров’я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

 4) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

 5) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

 6) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

 7) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

 8) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

 9) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади, здійснення контролю за їх діяльністю.

Стаття 3. Принципи діяльності Кабінету Міністрів України

 1. Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

 2. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 3. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

 4. Кабінет Міністрів України регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Прийняття Кабінетом Міністрів України актів, що містять інформацію з обмеженим доступом, можливе лише у випадках, визначених законом, у зв’язку із забезпеченням національної безпеки та оборони України. Акти Кабінету Міністрів України підлягають обов’язковому оприлюдненню відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

 Проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

{Частину четверту статті 3 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 1170-VII від 27.03.2014}

{Частина четверта статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1170-VII від 27.03.2014}

Стаття 4. Правові засади діяльності Кабінету Міністрів України

 1. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

 2. Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

 3. Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Стаття 5. Місцезнаходження Кабінету Міністрів України

 1. Кабінет Міністрів України знаходиться у столиці України - місті Києві.

Розділ II

СКЛАД І ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Стаття 6. Склад Кабінету Міністрів України та статус його членів

 1. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри та міністри України.

 2. Посадовий склад (кількість та перелік посад) новосформованого Кабінету Міністрів України визначається Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України одночасно з призначенням персонального складу Кабінету Міністрів України у порядку, встановленому статтею 9 цього Закону. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про утворення, реорганізацію або ліквідацію міністерства посадовий склад Кабінету Міністрів України вважається зміненим з дня прийняття такого рішення.

 3. Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.

 4. Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України, цим та іншими законами України.

 5. За поданням Прем’єр-міністра України Верховна Рада України може призначати міністрами осіб, які не очолюють міністерств. До складу Кабінету Міністрів України може бути призначено не більше двох таких міністрів.

Стаття 7. Вимоги до членів Кабінету Міністрів України

 1. Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не може бути призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

 2. Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності посади члена Кабінету Міністрів України з іншими видами діяльності, такий член Кабінету Міністрів України у двадцятиденний строк з дня виникнення цих обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про відставку.

 3. У разі внесення на розгляд Верховної Ради України подання щодо призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України особи, яка є народним депутатом України, до подання додається особиста заява народного депутата України про дострокове припинення ним депутатських повноважень у разі призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. Питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України розглядається невідкладно Верховною Радою України на тому ж пленарному засіданні після призначення його членом Кабінету Міністрів України.

 4. На членів Кабінету Міністрів України поширюються вимоги та обмеження, встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

 Стосовно кандидатів на посади членів Кабінету Міністрів України за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Стаття 8. Призначення на посаду Прем’єр-міністра України

 1. Прем’єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.

 2. Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.

 3. Пропозиція коаліції депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, подається Президенту України за підписом народного депутата України - уповноваженого на подання пропозиції відповідно до угоди про формування коаліції.

 4. У разі порушення вимог Конституції України та цього Закону щодо внесення пропозиції стосовно кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України, невідповідності запропонованої кандидатури вимогам до члена Кабінету Міністрів України, передбаченим цим Законом, Президент України інформує Верховну Раду України про неможливість внесення подання щодо запропонованої кандидатури.

 5. До подання про призначення на посаду Прем’єр-міністра України додаються:

 1) відомості про громадянство;

 2) відомості про освіту;

 3) відомості про трудову діяльність і автобіографія;

 4) декларація про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

 5) відомості про перебування у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку;

 6) відомості про судимість кандидата.

 Усі відомості подаються державною мовою і власноручно підписуються кандидатом на посаду Прем’єр-міністра України.

 6. Кандидат на посаду Прем’єр-міністра України за пропозицією депутатських фракцій (фракції) до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради України зустрічається з депутатськими фракціями та відповідає на їхні запитання.

 7. Голосування у Верховній Раді України щодо призначення Прем’єр-міністра України проводиться у поіменному режимі. Рішення про призначення Прем’єр-міністра України приймається у формі постанови Верховної Ради України.

 8. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення на зазначену посаду в порядку, встановленому частинами другою, четвертою та п’ятою цієї статті.

 9. Особа, призначена Прем’єр-міністром України, вступає на посаду в порядку, встановленому статтею 10 цього Закону. Після прийняття постанови Верховної Ради України про її призначення до вступу на посаду новопризначений Прем’єр-міністр України набуває повноважень проводити всі необхідні консультації щодо формування складу Кабінету Міністрів України та вносити подання, зазначені у частині першій статті 9 цього Закону.

Стаття 9. Призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України

 1. Члени Кабінету Міністрів України, крім Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

 2. При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем’єр-міністр України вносить до Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Конституції України та цього Закону. У цьому поданні пропонується повний посадовий склад Кабінету Міністрів України.

 3. Подання Прем’єр-міністра України, зазначене у частині другій цієї статті, стосовно персонального складу Кабінету Міністрів України може вноситися єдиним списком. Подання щодо окремих кандидатур на посади, зазначені у поданні щодо посадового складу, може вноситися окремо.

 4. Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.

 5. Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України, зазначені у частинах першій та четвертій цієї статті, щодо кандидатів на відповідні посади вносяться разом з:

 1) відомостями про громадянство;

 2) відомостями про освіту;

 3) відомостями про трудову діяльність і автобіографією;

 4) декларацією про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою і в порядку, що встановлені Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

 5) відомостями про перебування у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку;

 6) відомостями про судимість кандидата.

 6. На кожну посаду члена Кабінету Міністрів України вноситься одна кандидатура.

 7. Кандидат на посаду члена Кабінету Міністрів України за пропозиціями депутатських фракцій до розгляду питання про його призначення на пленарному засіданні Верховної Ради України може зустрічатися з депутатськими фракціями та відповідати на їхні запитання.

 8. Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України приймає рішення з цього приводу у формі постанови. Рішення щодо призначення членів Кабінету Міністрів України може прийматися як списком, так і щодо окремих посад. Рішення Верховної Ради України щодо призначення члена Кабінету Міністрів України приймається за його присутності.

 9. Кандидатура на посаду члена Кабінету Міністрів України вважається відхиленою, якщо Верховна Рада України не прийняла рішення про її призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України.

 10. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів України Прем’єр-міністр України, а у випадках, установлених Конституцією України, - Президент України вносить подання про призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України в порядку, визначеному цією статтею.

 11. Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) здійснюється в порядку та з урахуванням вимог, передбачених частинами першою, третьою - десятою цієї статті.

 12. Постанова Верховної Ради України в частині призначення члена Кабінету Міністрів України набирає чинності з моменту складення ним присяги у порядку, встановленому статтею 10 цього Закону.

Стаття 10. Вступ на посаду членів Кабінету Міністрів України та початок роботи новосформованого Кабінету Міністрів України

 1. Особа, призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України, у день свого призначення перед вступом на посаду складає на пленарному засіданні Верховної Ради України таку присягу:

 "Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов’язуюся додержуватися Конституції України та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства".

 2. При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України присягу зачитує Прем’єр-міністр України, її текст підписує кожен член Кабінету Міністрів України.

 3. Член Кабінету Міністрів України вступає на посаду з моменту складення ним присяги. Підписаний членом Кабінету Міністрів України текст присяги зберігається в його особовій справі.

 4. Особа, яка у день свого призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) не склала присяги, вважається такою, що відмовилася від посади.

 5. Кабінет Міністрів України набуває повноважень та розпочинає роботу після складення присяги не менше ніж двома третинами від його посадового складу, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону.

 6. Член Кабінету Міністрів України, призначений на вакантну посаду в діючому складі Кабінету Міністрів України, у день свого призначення перед вступом на посаду особисто складає присягу на пленарному засіданні Верховної Ради України і невідкладно після цього підписує її текст.

Стаття 11. Програма діяльності Кабінету Міністрів України

 1. Програма діяльності Кабінету Міністрів України базується на узгоджених політичних позиціях та програмних завданнях коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

 2. Програма діяльності Кабінету Міністрів України подається до Верховної Ради України Прем’єр-міністром України у строк до одного місяця з дня формування Кабінету Міністрів України.

 3. Прем’єр-міністр України особисто представляє Програму діяльності Кабінету Міністрів України на пленарному засіданні Верховної Ради України та відповідає на запитання народних депутатів України.

 4. Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України приймається у формі постанови Верховної Ради України.

 5. Верховна Рада України може надати Кабінету Міністрів України можливість доопрацювати Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Повторний розгляд Програми діяльності Кабінету Міністрів України Верховною Радою України проводиться не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після прийняття такого рішення.

Розділ III

СКЛАДЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ТА ВІДСТАВКА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Стаття 12. Складення повноважень Кабінету Міністрів України у зв’язку з обранням нового складу Верховної Ради України

 1. Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України.

 2. Заява про складення повноважень Кабінету Міністрів України подається Прем’єр-міністром України чи особою, яка виконує його повноваження, та оголошується на першому пленарному засіданні новообраної Верховної Ради України.

Стаття 13. Відставка Кабінету Міністрів України

 1. Відставка Кабінету Міністрів України настає внаслідок:

 1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;

 2) відставки Прем’єр-міністра України;

 3) смерті Прем’єр-міністра України.

Стаття 14. Відставка Кабінету Міністрів України внаслідок прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри

 1. Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як третини від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.

 2. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не пізніше ніж через десять днів після внесення пропозиції розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України, на яке запрошуються всі члени Кабінету Міністрів України. У разі розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України за пропозицією Президента України у пленарному засіданні Верховної Ради України бере участь Президент України.

 3. Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України.

 4. Прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.

 5. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України.

Стаття 15. Відставка Кабінету Міністрів України внаслідок відставки Прем’єр-міністра України

 1. Прем’єр-міністр України має право заявити Верховній Раді України про свою відставку.

 2. Верховна Рада України розглядає питання про відставку Прем’єр-міністра України не пізніше ніж на десятий день після надходження заяви про відставку, якщо вона надійшла під час чергової сесії Верховної Ради України, і не пізніше першого пленарного тижня наступної чергової сесії, якщо така заява надійшла у міжсесійний період.

 3. Прем’єр-міністр України звільняється з посади з дня прийняття рішення про його відставку на пленарному засіданні Верховної Ради України.

 4. Прийняття Верховною Радою України рішення про відставку Прем’єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Стаття 16. Відставка Кабінету Міністрів України у разі смерті Прем’єр-міністра України

 1. Повноваження Прем’єр-міністра України у разі його смерті припиняються з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

 2. Припинення повноважень Прем’єр-міністра України у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Стаття 17. Продовження виконання повноважень Кабінетом Міністрів України та окремими членами Кабінету Міністрів України

 1. Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або перебуває у відставці з підстав, передбачених статтею 13 цього Закону, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

 2. У разі смерті Прем’єр-міністра України повноваження Прем’єр-міністра України на період до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України виконує Перший віце-прем’єр-міністр України або віце-прем’єр-міністр України згідно з визначеним Кабінетом Міністрів України розподілом повноважень.

 3. У разі обрання члена Кабінету Міністрів України народним депутатом України новообраної Верховної Ради України він набуває повноважень народного депутата України у порядку, визначеному законом, без подання документа про його звільнення з посади і продовжує здійснювати повноваження члена Кабінету Міністрів України до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

 4. Усі члени Кабінету Міністрів України, які склали повноваження перед новообраною Верховною Радою України або перебувають у відставці, звільняються зі своїх посад з початку роботи новосформованим Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України

 1. Член Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) може бути звільнений з посади Верховною Радою України:

 1) шляхом прийняття відставки члена Кабінету Міністрів України за поданою ним заявою про відставку;

 2) за поданням Прем’єр-міністра України (стосовно Міністра закордонних справ України та Міністра оборони України таке подання вноситься за згодою Президента України);

 3) за поданням Президента України - Міністр закордонних справ України та Міністр оборони України;

 4) за власною ініціативою.

 2. Рішення Верховної Ради України про звільнення з посади члена Кабінету Міністрів України приймається у формі постанови Верховної Ради України.

 3. Член Кабінету Міністрів України звільняється з посади з дня прийняття відповідного рішення Верховною Радою України.

 4. У разі смерті члена Кабінету Міністрів України його повноваження вважаються припиненими з дня його смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

 5. Особа призначається на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України у порядку, встановленому цим Законом, та вступає на посаду після складення присяги відповідно до частини шостої статті 10 цього Закону.

 6. Усі члени Кабінету Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою України або перебуває у відставці, звільняються зі своїх посад з моменту початку роботи новосформованим Кабінетом Міністрів України відповідно до статті 10 цього Закону.

Розділ IV

КОМПЕТЕНЦІЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Стаття 19. Загальні питання компетенції Кабінету Міністрів України

 1. Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв’язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

 2. Кабінет Міністрів України здійснює постійний контроль за виконанням органами виконавчої влади Конституції України та інших актів законодавства України, вживає заходів щодо усунення недоліків у роботі зазначених органів.

Стаття 20. Основні повноваження Кабінету Міністрів України

 1. Кабінет Міністрів України:

 1) у сфері економіки та фінансів:

 забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки; забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;

 визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;

 здійснює відповідно до закону управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об’єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб’єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

 сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

 забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

 забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов’язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

 забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;

 забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;

 визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;

 забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

 забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;

 розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання; приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;

 обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;

 організовує державне страхування;

 забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;

 забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

 організовує та забезпечує здійснення митної справи;

 бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;

 виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

 2) у сферах соціальної політики, охорони здоров’я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій:

 забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян;

 виступає стороною соціального діалогу на національному рівні, сприяє його розвитку, відповідно до закону проводить консультації з іншими сторонами соціального діалогу щодо проектів законів, інших нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин;

 забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій;

 забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення;

 забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси, забезпечує виконання положень Генеральної угоди у межах взятих на себе зобов’язань;

 забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів;

 забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створює умови для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;

 забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку охорони здоров’я, освіти, культури і спорту, туристичного та рекреаційного господарства;

 проводить державну політику у сфері інформатизації, сприяє становленню єдиного інформаційного простору на території України;

 забезпечує проведення науково-технічної політики, розвиток і зміцнення науково-технічного потенціалу України, розроблення і виконання загальнодержавних науково-технічних програм;

 вживає заходів щодо вдосконалення державного регулювання у науково-технічній сфері, стимулювання інноваційної діяльності підприємств, установ та організацій;

 визначає порядок формування та використання фондів для науково-технічної діяльності;

 забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;

 забезпечує розроблення та виконання державних і міждержавних екологічних програм;

 здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів;

 приймає рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у разі порушення ними законодавства про охорону праці та навколишнього природного середовища;

 координує діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов’язану з охороною навколишнього природного середовища, виконанням державних, регіональних і міждержавних екологічних програм;

 забезпечує здійснення заходів, передбачених державними програмами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, приймає рішення з питань ліквідації наслідків інших аварій, а також пожеж, катастроф, стихійного лиха;

 засновує премії та стипендії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення в різних сферах суспільного життя, визначає їх розмір та порядок призначення;

 3) у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина:

 забезпечує проведення державної правової політики;

 здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади;

 вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров’я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, запобігання і протидії корупції;

 здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками;

 створює умови для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню;

 здійснює заходи щодо забезпечення функціонування системи безоплатної правової допомоги;

 забезпечує фінансування видатків на утримання судів у межах, визначених законом про Державний бюджет України, та створює належні умови для функціонування судів та діяльності суддів;

 організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів, соціальний захист працівників зазначених органів та членів їхніх сімей;

 забезпечує координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції;

 4) у сфері зовнішньої політики:

 забезпечує у межах своїх повноважень зовнішньополітичну діяльність України, розробляє та затверджує державні програми в цій сфері, погоджує програми перебування офіційних закордонних делегацій, до складу яких входять представники Кабінету Міністрів України, та інші пов’язані з цим документи;

 забезпечує відповідно до закону про міжнародні договори вирішення питань щодо укладення та виконання міжнародних договорів України;

 приймає рішення про придбання за кордоном у власність України нерухомого майна (будівництво, реконструкцію об’єктів) для потреб закордонних дипломатичних установ України;

 5) у сфері національної безпеки та обороноздатності:

 здійснює заходи щодо охорони та захисту державного кордону України і території України;

 здійснює заходи щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань;

 здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори;

 вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань;

 забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей;

 здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану;

 вирішує питання забезпечення участі військовослужбовців України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у порядку, визначеному законом;

 визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу;

 6) у сфері вдосконалення державного управління та державної служби:

 здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади;

 розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов’язаних з утриманням апарату управління;

 приймає рішення щодо забезпечення представництва інтересів Кабінету Міністрів України під час розгляду справ у Конституційному Суді України;

 вживає в межах своїх повноважень заходів щодо заохочення та приймає відповідно до закону рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності:

 а) керівників центральних органів виконавчої влади та їх заступників;

 б) голів місцевих державних адміністрацій (крім звільнення їх з посади);

 в) інших посадових осіб, які призначаються на посаду Кабінетом Міністрів України;

 затверджує граничну чисельність працівників органів виконавчої влади;

 визначає відповідно до закону умови оплати праці працівників бюджетних установ та підприємств державного сектору економіки, а також грошового забезпечення військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу);

 організовує проведення єдиної державної політики у сфері державної служби;

 утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи.

 2. Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Розділ V

ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ У ВІДНОСИНАХ З ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 21. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади

 1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного і державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, додержання прав і свобод людини та громадянина.

 2. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому.

 3. Питання діяльності міністерств у Кабінеті Міністрів України представляють відповідні міністри.

 4. Діяльність центральних органів виконавчої влади, керівники яких не входять до складу Кабінету Міністрів України, спрямовується і координується міністрами. Питання діяльності таких центральних органів виконавчої влади представляють відповідні міністри, до сфери спрямування і координації яких належать ці органи.

 5. Кабінет Міністрів України затверджує граничну чисельність працівників міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для утримання органів виконавчої влади.

 6. Кабінет Міністрів України може скасовувати акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади повністю чи в окремій частині.

 7. Кабінет Міністрів України призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Прем’єр-міністра України:

 1) керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

 2) відповідно до закону членів колегіальних центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;

 3) перших заступників і заступників міністрів;

 4) перших заступників і заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади.

 8. Особливості відносин Кабінету Міністрів України з окремими центральними органами виконавчої влади можуть визначатися законами України.

Стаття 22. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Радою міністрів Автономної Республіки Крим і підвідомчими їй органами

 1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Ради міністрів Автономної Республіки Крим щодо виконання Конституції та законів України, актів Президента України і актів Кабінету Міністрів України на території Автономної Республіки Крим. Кабінет Міністрів України має право одержувати від Ради міністрів Автономної Республіки Крим інформацію з питань її діяльності.

 2. Рада міністрів Автономної Республіки Крим підзвітна та підконтрольна Кабінету Міністрів України з питань виконання нею державних функцій і повноважень.

 3. Кабінет Міністрів України заслуховує звіти Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим з питань виконання Радою міністрів Автономної Республіки Крим державних функцій і повноважень.

 4. Кабінет Міністрів України встановлює порядок участі Ради міністрів Автономної Республіки Крим та підвідомчих їй органів у виконанні загальнодержавних програм, інших заходів загальнодержавного значення.

 5. У разі неналежного виконання Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим покладених на нього повноважень Кабінет Міністрів України має право звернутися до Президента України та до Верховної Ради Автономної Республіки Крим з поданням про звільнення його з посади.

Стаття 23. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з місцевими державними адміністраціями

 1. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність місцевих державних адміністрацій щодо виконання Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, здійснення на відповідній території інших наданих місцевим державним адміністраціям повноважень.

 2. Кабінет Міністрів України розглядає питання щодо:

 1) погодження кандидатур заступників голів обласних державних адміністрацій;

 2) надання у разі вмотивованої відмови голови обласної державної адміністрації або підтримки головою обласної державної адміністрації вмотивованої відмови голови районної державної адміністрації погодити призначення керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, керівника підприємства, установи, організації, що перебуває в управлінні міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, згоди на призначення відповідного керівника;

 3) подання Президенту України пропозицій щодо скасування актів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, з одночасним зупиненням їх дії;

 4) призначення на посаду або звільнення з посади голів місцевих державних адміністрацій і внесення Президенту України відповідних подань.

 3. На засідання Кабінету Міністрів України, на якому розглядається питання щодо призначення керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, керівника підприємства, установи, організації, що перебуває в управлінні міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, запрошується відповідний голова обласної державної адміністрації, йому надається можливість вносити пропозиції з обговорюваного питання, робити застереження, давати пояснення.

 4. Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Кабінетом Міністрів України. Місцеві державні адміністрації та їх голови підзвітні та підконтрольні Кабінету Міністрів України у межах його повноважень.

 5. Кабінет Міністрів України одержує від місцевих державних адміністрацій інформацію про їх діяльність, регулярно заслуховує звіти голів державних адміністрацій з питань їх діяльності.

 6. Кабінет Міністрів України затверджує типовий регламент місцевих державних адміністрацій, типове положення про структурні підрозділи місцевої державної адміністрації, рекомендаційний перелік її структурних підрозділів, визначає граничну чисельність та фонд оплати праці працівників місцевих державних адміністрацій, у тому числі їх апаратів, і витрати на їх утримання.

 7. Проекти актів Кабінету Міністрів України з питань розвитку адміністративно-територіальних одиниць надсилаються відповідним місцевим державним адміністраціям для погодження. Кабінет Міністрів України перед прийняттям таких актів розглядає зауваження та пропозиції, подані місцевими державними адміністраціями.

 8. Кабінет Міністрів України розглядає пропозиції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань, що потребують вирішення Кабінетом Міністрів України. Під час розгляду таких пропозицій голови обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій мають право брати участь у засіданні Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

 9. Районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації подають пропозиції з питань, що потребують вирішення Кабінетом Міністрів України, відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для подальшого подання їх Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Стаття 24. Повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з державними господарськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями

 1. Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, може утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати відповідно до закону державні господарські об’єднання, підприємства, установи та організації, зокрема для здійснення окремих функцій з управління об’єктами державної власності. Кабінет Міністрів України затверджує положення та статути державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, розмір асигнувань на їх утримання і граничну чисельність працівників, призначає на посаду та звільняє з посади їх керівників і заступників керівників, застосовує до них заходи дисциплінарної відповідальності.

 2. Кабінет Міністрів України визначає методологію затвердження фінансових планів державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій і обчислення обсягу доходів бюджету від управління державними корпоративними правами.

 3. Кабінет Міністрів України відповідно до законодавства координує та контролює діяльність зазначених державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій.

 4. Керівники державних господарських об’єднань, підприємств, установ та організацій, утворених Кабінетом Міністрів України, несуть персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України за результати роботи цих об’єднань, підприємств, установ та організацій, ефективне використання державного майна.

Розділ VI

ПОВНОВАЖЕННЯ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ У ВІДНОСИНАХ З ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ

Стаття 25. Відносини Кабінету Міністрів України з Президентом України

 1. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України.

 Президент України має право внести Верховній Раді України пропозицію щодо розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України з урахуванням обмежень, визначених частиною другою статті 87 Конституції України.

 2. Кабінет Міністрів України забезпечує виконання актів Президента України.

 3. Прем’єр-міністр України і міністр, відповідальний за акт Президента України, виданий Президентом України в межах повноважень, передбачених пунктами 5, 18, 21, 23 частини першої статті 106 Конституції України, та за виконання такого акта, зобов’язані скріпити його своїми підписами у п’ятиденний строк з дня надходження акта для скріплення.

      http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/795-18

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" щодо приведення його у відповідність із Конституцією України

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 13, ст.223)

 Верховна Рада України постановляє:

 I. Внести до Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 38, ст. 385; 2013 р., № 15, ст. 97, ст. 98, № 24, ст. 243) такі зміни:

 1. У статті 3:

 у частині першій слова "актами та дорученнями Президента України, щорічним посланням Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України" замінити словами "указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України";

 у частині третій слова "Президент України" замінити словами "Кабінет Міністрів України".

 2. У статті 5:

 у частині першій слова "Президентом України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України";

 у частині шостій слова "актом Президента України про призначення керівника новоутвореного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади" замінити словами "постанови Верховної Ради України про призначення міністра, акту Кабінету Міністрів України про призначення керівника іншого центрального органу виконавчої влади", а слова "на керівника такого органу" замінити словами "на міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади";

 у частині сьомій слова "акт Президента України" замінити словами "акт Кабінету Міністрів України";

у частині восьмій слова "Указом Президента України" замінити словами "Актом Кабінету Міністрів України".

 3. У частині першій статті 6 слова "Президентом України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України".

4. У пункті 5 частини першої статті 7 слова "та покладених на нього актами Президента України" виключити.

5. У частині другій статті 8:

 у пункті 3 слова "та доручень" виключити;

 у пункті 5 слова та знаки "(у разі введення)" виключити;

 у пункті 15 слова та знаки "заступника міністра (у разі введення)" замінити словами "заступників міністра";

 у пункті 21 слова та знаки "заступника міністра (у разі введення)" замінити словами "заступників міністра", а слова та знаки "заступником міністра (у разі введення)" замінити словами "заступниками міністра";

 у пункті 29 слова "а також актів та доручень Президента України" виключити.

 6. У статті 9:

у частині першій:

в абзаці першому слова "який здійснює визначені міністром обов’язки" замінити словами "та заступників, один з яких є заступником з питань боротьби з корупцією";

 абзац другий виключити;

 у частині другій:

 в абзаці першому слова та знаки "та заступник міністра (у разі введення) призначаються на посади за поданням Прем’єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України" замінити словами "призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозицій відповідного міністра";

 абзац другий виключити;

в абзаці третьому слова та знаки "заступник міністра (у разі введення)" замінити словами "заступники міністра", а слова "Президентом України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України";

 у частині третій слова та знаки "(у разі введення)" виключити;

 у частині четвертій слова та знаки "заступник міністра (у разі введення)" замінити словами "заступники міністра";

 у частинах п’ятій та шостій слова та знаки "заступника міністра   (у разі введення)" замінити словами "заступників міністра".

 7. У статті 10:

 у частині першій:

 в абзаці першому слова "за поданням Прем’єр-міністра України та звільняється з посади Президентом України" замінити словами "та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України відповідно до пропозиції відповідного міністра";

абзац другий виключити;

 у частині другій слова та цифри "досвід роботи у відповідній сфері або на державній службі не менш як 10 років, у тому числі не менш як 5 років на керівних посадах" виключити;

 у частині четвертій:

 у пункті 3 слова "актів та доручень Президента України" замінити словами "актів Президента України", а слова та знаки "заступника (у разі введення)" замінити словом "заступників";

 у пункті 7 слова "Міністерством фінансів України" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики".

 8. В абзаці третьому частини першої статті 13 слова "Президентом України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України".

 9. У частині другій статті 14 слова та знаки "заступник міністра (у разі введення)" замінити словами "заступники міністра", а слово "організацій" замінити словом "об’єднань".

10. У частині першій статті 15 слова "актів і доручень Президента України" замінити словами "актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України".

11. У пункті 5 частини першої статті 17 слова "та покладених на них Президентом України" виключити.

 12. У статті 18:

 у частині першій слова "Президента України" замінити словами "Кабінету Міністрів України";

 у пункті 13 частини другої слова "Президентом України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України".

 13. У статті 19:

 у частині першій:

в абзаці першому слова "за поданням Прем’єр-міністра України та звільняється з посади Президентом України" замінити словами "та звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України";

в абзаці другому слова "за поданням Прем’єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України" замінити словами "та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України";

доповнити новим абзацом такого змісту:

 "У разі звільнення керівника центрального органу виконавчої влади, в тому числі центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, перші заступники та заступники відповідного керівника центрального органу виконавчої влади звільняються з посад Кабінетом Міністрів України";

 у частині другій слова "на посади" замінити словами "для призначення на посаду та звільнення з посади";

 у частині четвертій:

 у пункті 2 слова "та доручень" виключити;

 у пункті 31 слова "Міністерством фінансів України" замінити словами "центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики".

 14. В абзаці четвертому частини першої статті 21 слова "Президентом України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України".

 15. У частині першій статті 23 слова "актів та доручень Президента України" замінити словами "актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України".

 16. У статті 24:

 в абзаці другому частини першої слова "Президентом України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України";

 у частині другій:

 в абзаці першому слова "та звільняються з посад Президентом України за згодою Верховної Ради України" замінити словами "за поданням Прем’єр-міністра України та звільняються з посад Верховною Радою України";

 в абзаці другому слова "за поданням Прем’єр-міністра України та звільняються з посад Президентом України" замінити словами "та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України";

 у частині четвертій слова "Президентом України" замінити словами "Кабінетом Міністрів України", а слова "актами Президента України" виключити.

 ІІ. Прикінцеві положення

 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

 2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону:

 1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

2) прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;

3) забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Закон

м. Київ   

27 лютого 2014 року     

№ 795-VII

                  

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/876-18/page

 ЗАКОН УКРАЇНИ

 Про Національну гвардію України

 (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 17, ст.594)

  {Із змінами, внесеними згідно із Законом

№ 1697-VII від 14.10.2014, ВВР, 2015, № 2-3, ст.12}

 Цей Закон визначає правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Призначення та завдання Національної гвардії України

 1. Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

 2. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Стаття 2. Основні функції Національної гвардії України

 1. Основними функціями Національної гвардії України є:

 1) захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом;

 2) охорона громадського порядку, забезпечення захисту та охорони життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян;

 3) участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, що створюють небезпеку для життя та здоров’я громадян;

 4) забезпечення охорони органів державної влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, участь у здійсненні заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб;

 5) охорона ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання державної власності, важливих державних об’єктів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

 6) охорона спеціальних вантажів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

 7) охорона дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні;

 8) охорона центральних баз матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України;

 9) участь у здійсненні заходів, пов’язаних з припиненням збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, а також заходів щодо недопущення масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

 10) участь у спеціальних операціях із знешкодження озброєних злочинців, припиненні діяльності не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (груп), організованих груп та злочинних організацій на території України, а також у заходах, пов’язаних із припиненням терористичної діяльності;

 11) участь у припиненні масових заворушень, що супроводжуються насильством над громадянами;

 12) участь у відновленні правопорядку у разі виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, розблокуванні або припиненні протиправних дій у разі захоплення важливих державних об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

 13) участь у підтриманні або відновленні правопорядку в районах виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю та здоров’ю населення;

 14) участь у відновленні конституційного правопорядку у разі здійснення спроб захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, у відновленні діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування;

 15) участь у ліквідації наслідків надзвичайних або кризових ситуацій на об’єктах, що нею охороняються;

 16) участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану;

 17) виконання завдань територіальної оборони;

 18) оборона важливих державних об’єктів, спеціальних вантажів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, баз військового та матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України.

 2. До виконання функцій Національної гвардії України із забезпечення захисту та охорони життя, здоров’я, прав, свобод і законних інтересів громадян, участі в охороні громадського порядку, забезпечення охорони органів державної влади, у здійсненні заходів, пов’язаних з припиненням збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, а також заходів щодо недопущення масового переходу державного кордону з території суміжних держав можуть залучатися резервісти Національної гвардії України під час проходження ними зборів.

 3. У порядку та на підставах, визначених законами України та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, військовослужбовці Національної гвардії України можуть залучатися до участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у складі миротворчого персоналу або миротворчого контингенту.

 4. Національна гвардія України виконує покладені на неї завдання у взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами прокуратури, органами внутрішніх справ, Управлінням державної охорони України, Збройними Силами України, правоохоронними органами спеціального призначення, громадськими об’єднаннями та релігійними організаціями, а також спільно з адміністрацією та режимними органами об’єктів, що охороняються, та населенням.

Стаття 3. Принципи діяльності Національної гвардії України

 1. Діяльність Національної гвардії України ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, позапартійності, безперервності, законності, відкритості для демократичного цивільного контролю, прозорості, відповідальності, централізованого керівництва та єдиноначальності.

 2. У діяльності Національної гвардії України забороняється застосування тортур, катувань та інших жорстких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Стаття 4. Правові засади діяльності Національної гвардії України

 1. Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Розділ II

ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА, ЧИСЕЛЬНІСТЬ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Стаття 5. Загальна структура та чисельність Національної гвардії України

 1. До складу Національної гвардії України входять:

 1) головний орган військового управління Національної гвардії України;

 2) оперативно-територіальні об’єднання Національної гвардії України;

 3) з’єднання, військові частини і підрозділи, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади, що не входять до складу оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України.

 2. Організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління (головного органу військового управління Національної гвардії України та органів військового управління оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України), військових частин (підрозділів) з охорони важливих державних об’єктів, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, з’єднань, військових частин і підрозділів з охорони громадського порядку, підрозділів (загонів) спеціального призначення, військових частин оперативного призначення, авіаційних військових частин, військових частин і підрозділів зв’язку, органів і підрозділів забезпечення, вищих навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів, установ.

 3. До складу військової частини Національної гвардії України можуть входити підрозділи (батальйони, дивізіони, ескадрильї, загони, роти, батареї тощо), спеціальні комендатури (комендатури), вузли зв’язку, центри, групи, взводи.

 4. Для забезпечення загальної та спеціальної підготовки особового складу Національної гвардії України до службово-бойової діяльності, організації фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, а також для забезпечення розвитку спорту вищих досягнень у Національній гвардії України відповідно до Закону України "Про фізичну культуру і спорт" можуть створюватися заклади фізичної культури і спорту.

 5. Порядок організації та виконання службово-бойових завдань оперативно-територіальними об’єднаннями, з’єднаннями, військовими частинами і підрозділами визначається на підставі відповідних статутів бойової служби, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а також виданих відповідно до них нормативно-правових актів.

 6. Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України затверджується Президентом України. Положення про органи військового управління оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України, військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об’єктів та спеціальних вантажів, військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, з’єднання, військові частини і підрозділи з охорони громадського порядку, підрозділи (загони) спеціального призначення, військові частини оперативного призначення, авіаційні військові частини, військові частини і підрозділи зв’язку, органи і підрозділи забезпечення Національної гвардії України затверджуються Міністром внутрішніх справ України.

 7. Загальна чисельність Національної гвардії України не перевищує 60 тисяч військовослужбовців. У разі необхідності чисельність Національної гвардії України може бути збільшена відповідним законом.

 8. Створення, реорганізація і ліквідація оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України, їх органів військового управління, з’єднань, військових частин і підрозділів, навчальних військових частин (центрів), баз, установ та закладів Національної гвардії України в межах загальної чисельності та виділених коштів Державного бюджету України здійснюється Міністром внутрішніх справ України, а вищих навчальних закладів Національної гвардії України III-IV рівнів акредитації - в установленому порядку Кабінетом Міністрів України.

 9. Головний орган військового управління Національної гвардії України, оперативно-територіальні об’єднання Національної гвардії України та їх органи військового управління, з’єднання, військові частини і підрозділи Національної гвардії України дислокуються на території держави відповідно до зон відповідальності (оперативного реагування), дислокації об’єктів, що охороняються, та місць виконання службово-бойових завдань.

 10. Передислокація, зміна місця розташування та визначення зон відповідальності (оперативного реагування) оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України та їх органів військового управління, з’єднань, військових частин і підрозділів, навчальних військових частин (центрів), баз, установ та закладів Національної гвардії України здійснюються за рішенням Міністра внутрішніх справ України.

 11. Головний орган військового управління Національної гвардії України, органи військового управління оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України, з’єднання, військові частини, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади Національної гвардії України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та відповідних банківських установах.

Стаття 6. Міністр внутрішніх справ України

 1. Військово-політичне та адміністративне керівництво Національною гвардією України здійснює Міністр внутрішніх справ України.

 Військово-політичне керівництво Національною гвардією України - це діяльність, спрямована на забезпечення реалізації державної політики у сфері діяльності Національної гвардії України, політичних та стратегічних цілей, принципів і напрямів її розвитку.

 Адміністративне керівництво Національною гвардією України - це діяльність, спрямована на всебічне забезпечення життєдіяльності Національної гвардії України, її функціонування та розвитку з метою виконання основних завдань державної політики у сфері її діяльності.

 2. Повноваження Міністра внутрішніх справ України щодо керівництва Національною гвардією України, його права та обов’язки визначаються цим Законом та іншими законами України.

Стаття 7. Командувач Національної гвардії України

 1. Безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України.

 Безпосереднє військове керівництво Національною гвардією України - це діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Національної гвардії України, її технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ її застосування, а також управління нею.

 2. Командувач Національної гвардії України призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України.

 3. Командувач Національної гвардії України має першого заступника та чотирьох заступників, які належать до вищого командування Національної гвардії України.

 Перший заступник та заступники командувача Національної гвардії України призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України.

 4. Повноваження командувача Національної гвардії України щодо керівництва Національною гвардією України та головним органом військового управління Національної гвардії України, його права та обов’язки визначаються Положенням про головний орган військового управління Національної гвардії України, що затверджується Президентом України.

Стаття 8. Оперативно-територіальне об’єднання Національної гвардії України

 1. Оперативно-територіальне об’єднання є основною військово-адміністративною одиницею Національної гвардії України та призначене для виконання завдань і функцій, покладених на Національну гвардію України в межах відповідних зон відповідальності (оперативного реагування).

 2. Структура і склад оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України затверджуються Міністром внутрішніх справ України.

 3. Керівництво оперативно-територіальним об’єднанням Національної гвардії України та його органом військового управління здійснюється начальником цього органу військового управління.

 4. Повноваження начальника органу військового управління оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України щодо керівництва цим об’єднанням та органом військового управління, його права та обов’язки визначаються Положенням про оперативно-територіальне об’єднання, що затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Розділ III

ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ І ТРУДОВІ ВІДНОСИНИ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Стаття 9. Особовий склад Національної гвардії України

 1. Особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників.

 Національна гвардія України комплектується військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом та за призовом.

 Головний орган військового управління Національної гвардії України та органи військового управління оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України можуть комплектуватися державними службовцями.

 2. Військовозобов’язані (крім військовозобов’язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації) у добровільному порядку можуть бути зараховані до військового резерву Національної гвардії України, що складається з громадян, які проходять службу у військовому резерві, та громадян, відібраних кандидатами для зарахування на службу у військовому резерві.

 3. Комплектування Національної гвардії України військовослужбовцями та проходження ними військової служби здійснюються відповідно до Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" та Положення про проходження військової служби громадянами України в Національній гвардії України, що затверджується Президентом України.

 4. Порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються Законом України "Про військовий обов’язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України, що затверджується Президентом України.

 5. Громадяни України, які проходять військову службу та службу у військовому резерві Національної гвардії України, складають військову присягу на вірність Українському народу, при виконанні обов’язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення військового звання визначається законом.

 6. Трудові відносини працівників Національної гвардії України регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами).

 7. Стосовно осіб, які претендують на зарахування для проходження служби на відповідних посадах у Національній гвардії України, за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

 8. Не може бути прийнята на службу до Національної гвардії України особа, яка має не погашену або не зняту судимість за вчинення злочину (крім реабілітованої особи) або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Стаття 10. Підготовка кадрів для Національної гвардії України

 1. Підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації осіб офіцерського складу для Національної гвардії України проводиться згідно із законодавством України у вищих навчальних закладах Національної гвардії України, інших вищих навчальних закладах, а також за кордоном.

 2. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації особового складу Національної гвардії України, який виконує завдання з охорони ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання державної власності, важливих державних об’єктів та спеціальних вантажів, проводиться на договірних засадах у навчальних закладах (центрах) державної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації фахівців фізичного захисту, обліку та контролю ядерних матеріалів.

 3. Підготовка рядового, сержантського і старшинського складу проводиться у відповідних навчальних військових частинах (центрах) Національної гвардії України, а також на договірних засадах у навчальних частинах Збройних Сил України чи правоохоронних органів спеціального призначення та навчальних закладах системи Міністерства внутрішніх справ України.

 4. Порядок проходження підготовки і зборів резервістами Національної гвардії України встановлюється Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України.

Стаття 11. Обмеження, встановлені для військовослужбовців Національної гвардії України

 1. Військовослужбовці Національної гвардії України на період військової служби зупиняють членство в політичних партіях та професійних спілках.

 2. Військовослужбовці Національної гвардії України можуть бути членами громадських об’єднань, крім об’єднань, статутні положення яких суперечать засадам діяльності Національної гвардії України, а також брати участь у їх роботі у вільний від обов’язків військової служби час.

 3. Організація військовослужбовцями Національної гвардії України страйків і участь у їх проведенні не допускаються.

Розділ IV

ОБОВ’ЯЗКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ. ПРАВА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Стаття 12. Обов’язки Національної гвардії України

 1. Національна гвардія України відповідно до покладених на неї законом завдань та функцій зобов’язана:

 1) забезпечувати захист та охорону життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань;

 2) брати участь у забезпеченні громадської безпеки та охороні громадського порядку, у тому числі під час проведення зборів, мітингів, вуличних походів, демонстрацій, інших масових заходів, під час офіційних візитів та інших заходів за участю посадових осіб України та іноземних держав, щодо яких здійснюється державна охорона на території України;

 3) вживати заходів, спрямованих на запобігання, виявлення кримінальних (адміністративних) правопорушень;

 4) забезпечувати охорону об’єктів, що охороняються Національною гвардією України;

 5) забезпечувати пропускний режим на об’єктах, що охороняються Національною гвардією України;

 6) забезпечувати охорону спеціальних вантажів, у тому числі ядерних матеріалів, під час їх перевезення територією України;

 7) забезпечувати охорону органів державної влади, а також здійснення заходів державної охорони органів державної влади та посадових осіб;

 8) вживати заходів щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій;

 9) брати участь в антитерористичних операціях;

 10) вживати заходів щодо затримання осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, осіб, які вчинили втечу з місць позбавлення волі, дезертирів;

 11) надавати допомогу в ліквідації наслідків природних, техногенних, екологічних катастроф;

 12) брати участь у заходах, пов’язаних з припиненням збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні, а також у заходах щодо недопущення масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

 13) брати участь у міжнародному співробітництві, міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, у порядку і на умовах, визначених законами України;

 14) брати участь у відновленні конституційного правопорядку, порушеного при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, а також у відновленні діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порушеної в результаті здійснення протиправних дій, у тому числі на підґрунті міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів;

 15) підтримувати або відновлювати правопорядок у районах виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров’ю значних верств населення;

 16) розблоковувати або припиняти протиправні дії у разі захоплення важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

 17) протидіяти масовим заворушенням, що супроводжуються насильством над громадянами;

 18) формувати в особливий період військові частини і підрозділи та обороняти важливі державні об’єкти, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, спеціальні вантажі, у тому числі ядерні матеріали, під час їх перевезення територією України;

 19) вести воєнні (бойові) дії у разі збройного конфлікту чи загрози нападу на Україну;

 20) виконувати завдання територіальної оборони;

 21) виконувати заходи правового режиму воєнного стану.

Стаття 13. Права військовослужбовців Національної гвардії України

 1. Військовослужбовці Національної гвардії України з метою виконання покладених на Національну гвардію України завдань мають право:

 1) у разі залучення до виконання завдань з охорони громадського порядку на військовослужбовців Національної гвардії України поширюються права та обов’язки, передбачені Законом України "Про міліцію";

 2) затримувати та передавати працівникам міліції, адміністрації об’єктів, що охороняються Національною гвардією України, осіб, які порушили встановлений перепускний режим або вчинили напад на об’єкт, що охороняється Національною гвардією України;

 3) затримувати осіб, озброєних вогнепальною зброєю під час здійснення антитерористичних операцій;

 4) затримувати осіб, які підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, та осіб, які вчинили втечу з місць позбавлення волі, дезертирів;

 5) розблоковувати або припиняти протиправні дії у разі захоплення важливих об’єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

 6) проводити огляд транспортних засобів і вантажів на контрольно-пропускних пунктах об’єктів, що охороняються Національною гвардією України;

 7) зберігати, носити і застосовувати спеціальні засоби та зброю;

 8) під час виконання службових завдань користуватися безплатно всіма видами громадського транспорту міського, приміського і місцевого сполучення (крім таксі);

 9) безперешкодно використовувати в невідкладних випадках засоби електронного зв’язку центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а засоби зв’язку, що належать фізичним особам, - за їх згодою;

 10) використовувати з наступним відшкодуванням витрат та збитків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, транспортні і плавучі засоби фізичних або юридичних осіб незалежно від форми власності (крім транспортних засобів дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, транспортних засобів спеціального призначення) для припинення злочину, проїзду до місця події, стихійного лиха, супроводження до лікувальних закладів осіб, які потребують термінової медичної допомоги, для переслідування правопорушників та їх супроводження або конвоювання до органів внутрішніх справ;

 11) взаємодіяти в межах компетенції з іншими правоохоронними органами.

Стаття 14. Відповідальність військовослужбовців Національної гвардії України

 1. За вчинення протиправних дій та бездіяльність військовослужбовці Національної гвардії України несуть дисциплінарну, матеріальну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність згідно із законом.

 2. Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу управління Національної гвардії України, військовослужбовцями Національної гвардії України при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставах і в порядку, встановлених законом.

Розділ V

ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ ФІЗИЧНОГО ВПЛИВУ, СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСОБІВ, ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ, ОЗБРОЄННЯ ТА БОЙОВОЇ ТЕХНІКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Стаття 15. Умови застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки військовослужбовцями Національної гвардії України

 1. Військовослужбовці Національної гвардії України мають право застосовувати заходи фізичного впливу, а за виключної необхідності і спеціальні засоби, вогнепальну зброю, озброєння та бойову техніку в порядку та у випадках, передбачених цим Законом, а під час несення внутрішньої та вартової служб - відповідно Статутом внутрішньої служби та Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України.

 2. Військовослужбовці Національної гвардії України зобов’язані проходити спеціальну підготовку, а також періодичну перевірку на здатність до дій, пов’язаних із застосуванням заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки, та на вміння надавати долікарську допомогу потерпілим.

 3. У разі застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки військовослужбовці Національної гвардії України зобов’язані:

 1) попередити про намір їх використання, надати при цьому особам, щодо яких можуть бути застосовані заходи фізичного впливу, спеціальні засоби, вогнепальна зброя, озброєння та бойова техніка, достатньо часу для виконання своїх вимог (попередження може бути зроблено голосом, а у разі значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, і в кожному випадку бажано мовою, зрозумілою для осіб, проти яких ці засоби застосовуватимуться, а також українською мовою не менш як два рази з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення), крім випадків, коли зволікання із застосуванням заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки створює реальну загрозу життю та здоров’ю особового складу Національної гвардії України, міліції, персоналу дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, інших осіб, а також може спричинити тяжкі наслідки або якщо таке попередження є неможливим чи недоречним у ситуації, що склалася;

 2) у кожному випадку застосування спеціальних засобів у найкоротші строки забезпечити надання потерпілим необхідної допомоги, повідомивши лікарів і медичні заклади, який засіб застосовано;

 3) доповісти своєму безпосередньому командиру (начальнику) про самостійне застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки для повідомлення прокурору.

 4. Про поранення або смерть, що сталися внаслідок застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової техніки, військовослужбовці Національної гвардії України зобов’язані негайно письмово доповісти безпосередньому командиру (начальнику) для повідомлення прокурору.

 5. Застосування військовослужбовцями Національної гвардії України заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, озброєння та бойової і спеціальної техніки з перевищенням повноважень, наданих законом, тягне відповідальність, встановлену законом.

Стаття 16. Застосування заходів фізичного впливу

 1. Військовослужбовці Національної гвардії України після виконання вимог, передбачених частиною третьою статті 15 цього Закону, мають право застосувати заходи фізичного впливу, зокрема прийоми рукопашного бою, для припинення злочинів та інших правопорушень, затримання осіб, які їх вчинили, подолання протидії законним вимогам військовослужбовців Національної гвардії України, якщо інші способи припинення кримінальних правопорушень та інших правопорушень не забезпечують виконання покладених на них службових обов’язків.

 2. Забороняється застосування заходів фізичного впливу до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що реально загрожує життю і здоров’ю особового складу Національної гвардії України, або збройного нападу чи збройного опору.

Стаття 17. Застосування спеціальних засобів

 1. Військовослужбовці Національної гвардії України після виконання вимог, передбачених частиною третьою статті 15 цього Закону, мають право застосувати спеціальні засоби за виключної необхідності у випадках, якщо інші форми попереднього впливу на правопорушників не дали бажаних результатів, для:

 1) відбиття нападу на особовий склад Національної гвардії України, міліції, осіб органів управління об’єктами, що охороняються Національною гвардією України, персонал дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав в Україні, інших осіб;

 2) припинення опору законним діям військовослужбовців Національної гвардії України та інших осіб, які виконують службові обов’язки з охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю, забезпечення громадської безпеки;

 3) затримання осіб на місці вчинення кримінального правопорушення, у тому числі тих, які намагаються втекти або чинити опір;

 4) конвоювання (доставляння) затриманих осіб до органів внутрішніх справ, якщо вони своєю поведінкою провокують втечу, заподіяння шкоди оточуючим або собі чи чинять опір військовослужбовцям Національної гвардії України;

 5) відбиття нападу на містечка, ешелони (транспорти) і транспортні колони Національної гвардії України та на об’єкти, що нею охороняються, спеціальні вантажі;

 6) звільнення заручників, захоплених будівель, споруд, приміщень, транспортних засобів та ділянок місцевості;

 7) припинення масових заворушень і групових порушень громадського порядку;

 8) зупинки транспортних засобів, водії яких не виконали законних вимог зупинитися, а також затримання осіб, які скоїли кримінальне правопорушення і намагаються втекти на транспортному засобі.

 2. Перелік та правила застосування спеціальних засобів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 3. Вид спеціального засобу, час початку та інтенсивність його застосування визначаються з урахуванням обстановки, що склалася, характеру правопорушення та особи правопорушника.

 Рішення про застосування спеціальних засобів приймає службова особа, відповідальна за забезпечення громадського порядку, або керівник конкретної операції.

 4. Забороняється застосовувати спеціальні засоби:

 1) до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх, крім випадків вчинення ними групового нападу, що реально загрожує життю і здоров’ю особового складу Національної гвардії України;

 2) у приміщеннях і на земельних ділянках, які належать або закріплені за дипломатичними представництвами та консульськими установами іноземних держав в Україні, крім випадків, коли від глави дипломатичного або іншого відповідного представництва (організації) надійде офіційними каналами письмове прохання (згода) застосувати зазначені засоби проти правопорушників;

 3) у приміщеннях або на виробництвах, пов’язаних з виготовленням вибухових чи легкозаймистих речовин, у навчальних і лікувальних закладах.

Стаття 18. Застосування вогнепальної зброї

 1. Військовослужбовці Національної гвардії України за виключної необхідності мають право особисто або у складі підрозділу застосовувати вогнепальну зброю для:

 1) захисту громадян від збройного нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заручників;

 2) відбиття збройного нападу на особовий склад Національної гвардії України або членів їхніх сімей, якщо їхньому життю або здоров’ю загрожує небезпека;

 3) відбиття збройного нападу на об’єкти, що охороняються Національною гвардією України, жилі приміщення, приміщення державних і комунальних підприємств, установ та організацій, а також звільнення їх у разі захоплення;

 4) затримання озброєної особи, яка чинить збройний опір законним вимогам або особи, яку застали при вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;

 5) затримання особи, яка чинить збройний опір, особи, яка погрожує застосуванням зброї;

 6) відновлення правопорядку стосовно учасників масових заворушень, які застосовують зброю проти громадян або особового складу Національної гвардії України та правоохоронних органів, якщо такі дії обґрунтовано становлять загрозу їхньому життю;

 7) припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій у разі їх збройного опору;

 8) зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або особового складу Національної гвардії України;

 9) припинення збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України.

 2. Військовослужбовці Національної гвардії України мають право використовувати зброю для подання сигналу тривоги або виклику допомоги, для знешкодження тварини, яка загрожує життю і здоров’ю фізичних осіб або особового складу Національної гвардії України.

 3. Забороняється застосовувати вогнепальну зброю:

 1) до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх;

 2) у приміщеннях і на земельних ділянках, які належать або закріплені за дипломатичними представництвами та консульськими установами іноземних держав в Україні, крім випадків, коли від глави дипломатичного або іншого відповідного представництва (організації) надійде офіційними каналами письмове прохання (згода) застосувати вказані засоби проти правопорушників;

 3) у приміщеннях або на виробництвах, пов’язаних з виготовленням вибухових чи легкозаймистих речовин, у навчальних і лікувальних закладах.

 4. Забороняється застосовувати і використовувати вогнепальну зброю при значному скупченні людей.

Стаття 19. Застосування озброєння та бойової техніки

 1. Озброєння та бойова техніка військовослужбовцями Національної гвардії України застосовується для:

 1) звільнення заручників, об’єктів, будівель і споруд, спеціальних вантажів, військової та іншої техніки, захоплених злочинцями з використанням транспортних засобів, броньованої техніки;

 2) проведення спеціальних операцій, пов’язаних із знешкодженням озброєних злочинців, ліквідацією незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій;

 3) зупинки броньованої та бойової техніки під час запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, якщо водій відмовляється виконати законні вимоги зупинитися;

 4) відбиття групового збройного нападу з використанням броньованих транспортних засобів та броньованої техніки на об’єкти, спеціальні вантажі, що охороняються Національною гвардією України;

 5) охорони та оборони важливих державних об’єктів, спеціальних вантажів, дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні під час виконання завдань територіальної оборони;

 6) забезпечення охорони приміщень, будівель, житла та іншого майна дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні у разі їх евакуації, здійснення охорони місць компактного перебування персоналу цих представництв та установ, а також супроводження колон з вантажем і персоналом представництв (установ), що евакуюються;

 7) припинення збройних конфліктів та інших провокацій на державному кордоні України;

 8) виконання завдань територіальної оборони.

 2. Забороняється застосовувати озброєння та бойову техніку:

 1) до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та малолітніх;

 2) у приміщеннях і на земельних ділянках, що належать або закріплені за дипломатичними представництвами та консульськими установами іноземних держав в Україні, крім випадків, коли від глави дипломатичного або іншого відповідного представництва (організації) надійде офіційними каналами письмове прохання (згода) застосувати вказані засоби проти правопорушників;

 3) у приміщеннях або на виробництвах, пов’язаних з виготовленням вибухових чи легкозаймистих речовин, у навчальних і лікувальних закладах.

Розділ VI

ПРАВОВИЙ СТАТУС, СОЦІАЛЬНИЙ І ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ОСОБОВОГО СКЛАДУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ І ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ

Стаття 20. Правовий статус військовослужбовців Національної гвардії України. Формений одяг і знаки розрізнення

 1. Військовослужбовець Національної гвардії України під час виконання покладених на нього службових обов’язків є представником влади і перебуває під захистом держави.

 2. Законні вимоги та розпорядження посадових і службових осіб Національної гвардії України під час виконання ними службових обов’язків є обов’язковими до виконання фізичними та юридичними особами. У разі невиконання законних вимог особового складу Національної гвардії України, вчинення інших дій, що перешкоджають виконанню ними службових обов’язків, винні особи несуть відповідальність згідно із законом.

 3. Військовослужбовці Національної гвардії України забезпечуються форменим одягом і знаками розрізнення, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям Національної гвардії України видається службове посвідчення, зразок якого затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Стаття 21. Соціальний і правовий захист особового складу Національної гвардії України і членів їхніх сімей

 1. Держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби (виконання обов’язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

 2. Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

 3. Військовослужбовці Національної гвардії України, які беруть участь в охороні громадського порядку, забезпеченні громадської безпеки, припиненні масових заворушень, користуються правовим і соціальним захистом працівників міліції відповідно до Закону України "Про міліцію".

 4. На військовослужбовців Національної гвардії України, які беруть участь в охороні та обороні важливих державних об’єктів, спеціальних вантажів, у тому числі ядерних матеріалів, крім зазначеного в частині другій цієї статті, поширюються гарантії соціального захисту та компенсації, передбачені для працівників таких об’єктів відповідно до Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку".

 5. Військовослужбовці Національної гвардії України забезпечуються місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, об’єкти яких охороняються Національною гвардією України, жилими приміщеннями відповідно до встановлених норм у порядку, визначеному законами та іншими нормативно-правовими актами.

 Розмір і порядок виплати військовослужбовцям Національної гвардії України грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень, а також грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, визначаються Кабінетом Міністрів України.

 6. Грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

 Порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення резервістів Національної гвардії України визначаються Кабінетом Міністрів України.

 7. Порядок продовольчого та речового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України, а також грошової компенсації вартості за неотримані продукти харчування та речове майно визначаються Кабінетом Міністрів України.

 8. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

 9. У разі звільнення з військової служби військовослужбовці Національної гвардії України, які набули статусу ветеранів відповідно до Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до зазначеного закону.

 10. Військовослужбовцям Національної гвардії України, державним службовцям, працівникам, особам, звільненим з військової служби за віком, станом здоров’я, та ветеранам військової служби Національної гвардії України гарантується безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України.

 Правом на безоплатне медичне забезпечення в лікувально-профілактичних закладах Національної гвардії України та Міністерства внутрішніх справ України користуються члени сімей військовослужбовців Національної гвардії України (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб, звільнених з військової служби за віком, станом здоров’я, які мають вислугу 20 років і більше.

 Організація військово-лікарської експертизи здійснюється шляхом проведення медичного огляду військовослужбовців, кандидатів на військову службу за контрактом, кандидатів на навчання, військовослужбовців, які звільняються з військової служби, на базі військово-лікарських комісій Міністерства внутрішніх справ України.

 Санітарно-епідеміологічний нагляд за дотриманням вимог санітарного законодавства у Національній гвардії України здійснюється з використанням лабораторних закладів Міністерства внутрішніх справ України.

 11. Соціальний захист працівників Національної гвардії України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю та про державну службу.

Розділ VII

ФІНАНСОВЕ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ

Стаття 22. Фінансування діяльності Національної гвардії України

 1. Фінансування діяльності Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом.

Стаття 23. Матеріально-технічне забезпечення діяльності Національної гвардії України

 1. Матеріально-технічне забезпечення територіальних управлінь оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України, з’єднань, військових частин і підрозділів, вищих навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, установ та закладів Національної гвардії України здійснюється Головним управлінням Національної гвардії України та іншими органами виконавчої влади через органи і підрозділи забезпечення Національної гвардії України в межах коштів, передбачених на зазначені цілі.

 2. Фінансове і матеріальне забезпечення заходів, пов’язаних з проходженням служби у військовому резерві Національної гвардії України, здійснюється за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Національної гвардії України.

 3. Будівництво або надання приміщень для розміщення та функціонування військових частин і підрозділів з охорони важливих державних об’єктів та спеціальних вантажів, а також утримання приміщень здійснюються за встановленими законодавством нормами за рахунок центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, яким належать об’єкти, що охороняються Національною гвардією України.

 4. Будівництво або надання приміщень для розміщення та функціонування головного органу військового управління Національної гвардії України, органів військового управління оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України, військових частин і підрозділів з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, з’єднань, військових частин і підрозділів з охорони громадського порядку, підрозділів (загонів) спеціального призначення, військових частин оперативного призначення, авіаційних військових частин, військових частин і підрозділів зв’язку, органів і підрозділів забезпечення, вищих навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, установ та закладів Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

 5. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування сприяють Національній гвардії України у розв’язанні житлових та інших соціально-побутових проблем, забезпеченні транспортними засобами і зв’язком.

 6. Жилі приміщення, побудовані за рахунок коштів Державного бюджету України, належать до державного житлового фонду.

Стаття 24. Контроль за діяльністю Національної гвардії України та нагляд за додержанням законності в її діяльності

 1. Контроль за діяльністю Національної гвардії України, а також демократичний цивільний контроль за Національною гвардією України здійснюються відповідно до законодавства.

 2. Нагляд за додержанням законів у діяльності Національної гвардії України здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

{Частина друга статті 24 в редакції Закону № 1697-VII від 14.10.2014}

Розділ VIII

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

 1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

 2. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 397; 1995 р., № 42, ст. 304; 1999 р., № 4, ст. 35; 2000 р., № 10, ст. 79; 2001 р., № 9, ст. 38; 2005 р., № 11, ст. 198; 2006 р., № 51, ст. 519; 2007 р., № 33, ст. 442; 2009 р., № 36-37, ст. 511; із змінами, внесеними Законом України від 16 травня 2013 року № 245-VII);

Постанову Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про війська внутрішньої та конвойної охорони" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 29, ст. 398).

 3. Установити, що:

 1) Головний орган військового управління Національної гвардії України, органи військового управління оперативно-територіальних об’єднань Національної гвардії України, військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об’єктів та спеціальних вантажів, військові частини з охорони та оборони важливих державних об’єктів, військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, військові частини з охорони громадського порядку, підрозділи (загони) спеціального призначення, військові частини оперативного призначення, авіаційні військові частини, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади Національної гвардії України є правонаступниками відповідних органів військового управління, військових частин і підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних військових частин, органів і підрозділів забезпечення, установ внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України без переоформлення актів на право постійного користування земельними ділянками та свідоцтв про право власності на нерухоме майно;

 2) Національна гвардія України продовжує виконувати завдання з конвоювання осіб, узятих під варту та/або засуджених до позбавлення волі, у тому числі під час їх екстрадиції, а також забезпечувати охорону осіб, які тримаються під вартою, під час судових засідань у судах, перелік яких визначається Міністром внутрішніх справ України, до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів у частині забезпечення виконання зазначених завдань;

 3) дія цього Закону в частині соціального і правового захисту військовослужбовців Національної гвардії України поширюється на осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку із складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, а також на членів сімей військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби до набрання чинності цим Законом.

 4. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону:

 привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

 прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;

 забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

 вжити необхідних заходів, пов’язаних з реформуванням внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України;

 під час підготовки проектів законів про Державний бюджет України передбачати видатки на фінансування Національної гвардії України.

Виконуючий обов'язки

Президента України,

Голова Верховної Ради

України         

 О.ТУРЧИНОВ

 м. Київ

13 березня 2014 року

№ 876-VII

Методичні рекомендації щодо подолання злочинності серед неповнолітніх та організації профілактичної роботи

    На сьогоднішній день проблема правопорушень неповнолітніх є і залишається однією з гострих проблем українського суспільства. Над пошуком шляхів її вирішення працює широке коло фахівців різних наукових галузей: кримінології, юриспруденції, психології, педагогіки, соціальної педагогіки, соціології, правознавства тощо.

 За статистичними даними насьогодні злочинність неповнолітніх має таку структуру: злочини, пов’язані з наркотиками – 2,8 %; хуліганство – 6,2 %; крадіжки – 70,5 %; злочини проти життя та здоров’я – 2,1 %; інше – 9,4 %.

   Злочинність серед молоді все більше набуває групового характеру. Питома вага злочинів, учинених групами, становить понад 70 %. Щодня підлітки в Україні вчиняють понад 100 злочинів, у тому числі одне вбивство або злочин із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, одне зґвалтування, два-три розбійні напади, вісім пограбувань, сімдесят крадіжок приватного та державного майна.

      Злочинність має велику суспільну небезпеку, оскільки гальмує соціальний розвиток й економічні перетворення в країні, призводить до дезорганізації соціальних структур, порушує суспільний спокій, викликає в людей почуття невпевненості, тривоги, страху, сприяє залученню до скоєння злочинів людей, породжує недовіру людей до правоохоронних органів та держави загалом, потребує значних матеріальних та ресурсних витрат.

    Основними причинами правопорушень неповнолітніх є:

 1. Соціально-економічні: зубожіння населення; відсутність цивілізованих ринкових відносин; розвиток тіньової економіки; зростання в суспільстві соціальної напруги, рівня безробіття, зокрема серед молоді (кожний третій випускник школи й ПТУ та кожний п’ятий випускник вищих навчальних закладів – безробітні). Окрім цього, політична нестабільність загострює економічну та соціальну ситуацію в Україні.

 2.Несприятливе сімейне оточення (сорок відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в неблагополучних сім’ях: з них 30 % – у неповних, 45% – у конфліктних, 25 % - в асоціальних і кримінальних сім’ях). У той же час шістдесят відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в зовнішньо благополучних сім’ях, проте, з них 55 % виховувалося в матеріально незабезпечених сім’ях, 35 % – у сім’ях із низьким культурно-освітнім рівнем батьків, а 10 % – у досить заможних родинах).

 3. Проблеми у взаємостосунках неповнолітнього в шкільному середовищі (антипедагогічні методи роботи вчителів із важковиховуваною дитиною, конфліктні ситуації в класному колективі, неуспішність у навчанні, слабкий зв’язок між школою та сім’єю).

 Окремо потрібно виділити низький рівень правової освіти та виховання в школі та сім’ї й формування на цій основі правового нігілізму – негативного або байдужого ставлення до норм державного права.

 4.  Негативний вплив позашкільного середовища: скорочення системи закладів дозвілля для неповнолітніх призводить до незайнятості вільного часу дітей та підлітків (в Україні три тисячі населених пунктів не мають жодного закладу культури, 6,5 тисяч культурних закладів зачинено, а ще 500 знаходяться в аварійному стані); негативний вплив засобів масової інформації, що пропагують культ фізичної сили та агресію.

 Окрім цього, неформальні та кримінальні об’єднання втягують неповнолітніх до вчинення правопорушень такими шляхами:

 а) спекулюванням на клановій залежності (піднесенні виняткового статусу членів певного кримінального угрупування );

 б) заохоченням таких негативних рис людини як жадібність, скупість, прагнення до надмірного ризику тощо;

в) демонстрацією хибного психологічного захисту;

 г) відкритим психологічним (погроза компрометації, шантаж, залякування) та фізичним (побиття, тілесні ушкодження) насильством;

 д) проханнями про допомогу, порадами, настановами тощо.

   Поширення в суспільстві "фонових" та взаємопов’язаних із правопорушеннями явищ як алкоголізм, наркоманія, проституція, ВІЛ-інфекція (СНІД) підвищують рівень втягнення неповнолітніх до противоправних учинків. Наприклад, спектр правопорушень, пов’язаних із наркотичними речовинами є досить широким, а саме: контрабанда, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання, збут, організація або утримання місць для незаконного вживання наркотиків. Також злочини здійснюються з метою придбання наркотиків або в стані наркотичного сп’яніння.

 5. Вікові особливості психіки підлітків, які сприяють антисуспільним проявам (акцентуація характеру, реакція групування, реакція емансипації, почуття дорослості, прагнення до самоствердження, емоційна неврівноваженість, підвищена збудливість, комфортність тощо).

 6.  Біологічними та генетичними причинами вчинення неповнолітніми правопорушень є порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму; вроджені психопатії; мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

 7. Екологічні – негативний вплив факторів природного середовища.

 8. Агресивність на телеекрані та проблеми неповнолітніх.

   У процесі проведення профілактичної роботи соціальному педагогу потрібно в кожному конкретному випадку враховувати весь спектр причин учинення правопорушення та механізми формування кримінальної поведінки неповнолітніх.

 Правопорушення, здійснені неповнолітними, - це небезпечне соціальне явище, оскільки, по-перше, негативно впливають на формування особистості; по-друге, завдають значної шкоди суспільству через втрату трудових ресурсів (лише третина покараних повертаються до повноцінного суспільного життя); по-третє, відіграють значну роль у формуванні рецидивної злочинності (дві третини рецидивістів розпочинають свій злочинний шлях ще неповнолітніми). Кожен 8-9-й злочин в Україні здійснюється неповнолітніми. Близько 11 % серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, - неповнолітні. Кількість підлітків, що вчинили злочин вдруге, за останні роки зросла майже на 19 %.

Одним із напрямів у боротьбі зі злочинністю взагалі та злочинністю неповнолітніх, зокрема, є профілактична діяльність.

 На сьогоднішній день основними органами й службами в справах неповнолітніх та спеціальними установами, що здійснюють соціальний захист і профілактику правопорушень неповнолітніх є:

   1. Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, служби у справах неповнолітніх обласних, міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих і районних у містах рад.

   2. Школи соціальної реабілітації та професійно-технічні училища соціальної реабілітації.

   3. Центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх.

   4. Притулки для неповнолітніх.

   5. Суди.

   6. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх.

   7. Приймальники-розподільники для неповнолітніх.

 8. Виховно-трудові колонії державного департаменту України з питань виконання покарань.

 9.Інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, окремі громадяни, що беруть участь у здійсненні соціального захисту та профілактики правопорушень неповнолітніх у межах своєї компетенції.

 Проблему профілактики правопорушень серед дітей розглядають переважно як частину педагогічної діяльності, зокрема, у межах навчальних закладів. Проте причини правопорушень вказують, що для подолання злочинності серед неповнолітніх виховної роботи лише в межах навчальних закладів недостатньо. Правове виховання - це надання молодим громадянам соціальних, педагогічних, правових послуг не лише педагогічними колективами, а й громадськими та благодійними організаціями, правоохоронними органами, батьками.

 Заходи правового виховання, спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями:

 надання правових знань педагогами під час викладання певних предметів;

 проведення вікторин, тематичних заходів (для молодших школярів),

 Зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців (екскурсії до відділів міліції, постів ДАІ, організацій).

 Різні методи, що можуть використовуватися з метою правового виховання неповнолітніх. Серед них: роз'яснення, розповіді, бесіди, читання творів, лекції, дискусії, диспути з правових питань, круглі столи з правових питань та інші вербальні методи, інтерактивні методи - ігри, рольові ігри, вправи, тренінги, конкурси .

 Фактором ризику щодо можливості скоєння правопорушень неповнолітніми є не тільки брак правових знань, а й відсутність системи дозвілля, проведення часу без певної мети та заняття. Відповідно, існує напрям профілактики, спрямований на організацію дозвілля.

 Методи, що застосовуються для профілактики протиправних дій неповнолітніх у рамках напряму організації дозвілля, частково збігаються з методами правового виховання в навчальних закладах. Діти краще сприймають інформацію, коли вона надасться в активній формі (ігри, тренінги тощо). А лекції та інші вербальні методи є традиційними для інформування різних вікових категорій. У цьому напрямі застосовуються також консультації, які дають змогу проводити індивідуальну роботу з дитиною, здійснювати психологічну корекцію, надавати правову допомогу тощо.

 Оскільки серед причин і умов скоєння правопорушень підлітками є вживання наркотичних речовин (до 70 % протиправних дій скоюється у стані сп'яніння), то профілактика правопорушень серед неповнолітніх не матиме бажаних наслідків, якщо комплекс профілактичних заходів не буде включати роботи з позбавлення неповнолітніх наркогенних звичок. Отже, ще одним напрямом профілактики правопорушень є профілактика вживання підлітками

 наркотиків та алкоголю. Програми з профілактики вживання наркотичних речовин реалізують соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді. За формою діяльності профілактичну роботу можна поділити на масову, групову та індивідуальну. У масовій роботі використовують такі методи, як акції, конкурси, вистави, поширення інформаційно- рекламного матеріалу, виступи на радіо, телебаченні. Групова робота відбувається у вигляді лекцій, дискусій, диспутів, рольових ігор, тренінгів. Перевага надається груповій та масовій формам. Індивідуальну роботу рекомендується проводити методами консультацій (очних та телефонних) консультативних пунктах, громадських приймальнях. Індивідуальну роботу рекомендується проводити переважно щодо дітей групи ризику, проте респонденти визнають потребу більшого використання індивідуальних консультацій для інших груп дітей.

 Отже, профілактична діяльність щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх  повинна проводитись як у рамках навчального процесу, так і в позашкільний час. Вона включає такі напрями, як правове виховання дітей, організація їхнього дозвілля, профілактика наркогенних звичок. Форми та методи роботи мають відповідати віку дітей, викликати в них зацікавлення та спонукати до роздумів.

 Для поліпшення проведення профілактики правопорушень серед неповнолітніх в області суб'єктам профілактики - центрам соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, службам у справах неповнолітніх, кримінальній міліції у справах неповнолітніх, навчальним закладам, громадським організаціям, які займаються профілактикою правопорушень серед неповнолітніх, рекомендуємо:

 1. Налагоджувати співпрацю з організаціями, що працюють у сфері попередження протиправних дій неповнолітніх, залучати до співпраці громадські організації. Використовувати можливість впровадження форм та методів роботи, які передбачають залучення правоохоронців до спільних заходів дозвілля дітей (спортивних змагань, конкурсів) та для проведення сюжетно-рольових ігор з метою ознайомлення з роботою правоохоронних органів.

 3. Урізноманітнювати форми та методи профілактики, збільшувати застосування вербальних методів: окрім лекцій та бесід, які передбачають пасивне сприйняття інформації, використовувати диспути, дискусії, вікторини, які активніше залучають слухачів, а також інтерактивні методи подання інформації (тренінги, сюжетно-рольові ігри, вправи).

 4. Проводити лекторії з правових знань викладачами історії та основ правових знань. Робота лекторію повинна бути спрямована на профілактику правопорушень та виховання правової культури

 5. Сприяти розробці та впровадженню програм, які організовують дозвілля підлітків. Провести аналіз зайнятості учнів у роботі гуртків, секцій, клубів. Розвиток системи позашкільних дозвільних закладів, здебільшого безплатних.

 6. Пропагувати здоровий спосіб життя. Профілактика негативних явищ, збереження репродуктивного здоров’я.

 7. Активізувати діяльність Рад профілактики злочинів і правопорушень серед учнів. Засідання Рад профілактики проводити кожного місяця або за необхідністю. Залучати до роботи в Радах представників правоохоронних органів, батьківського та учнівського комітетів. Систематично проводити роботу з роз’яснення учням Законодавства України та виховання правової культури учнівської молоді.

 8. Активізувати просвітницьку роботу класними керівниками Рекомендуємо провести виховні години на теми:

 «Єдині вимоги для учнів. Як я їх виконую», «Від шкідливих звичок до правопорушень – один крок», «Вивчаємо Конституцію. Права і обов’язки громадян», «Відповідальність за вчинки», «Закон і право», «про често людини», « Про зовнішність, мову і духовну культуру», «Совість і самокритика», «Треба - хочу – не можна», « Дисципліна. Це добре чи погано», «Що таке спосіб життя?», «Моральні переконання та вчинки у житті нашого колективу», «Утверджуй у собі людину», «Як управляти собою», та ін.

 твори-роздуми:»Мій вчинок – мої моральні переконання», «Ідеал і моя мрія», «Я став дорослим»,

 круглий стіл «Ідеал сучасної молодої людини»,

 лекція-діалог «Що буде якщо...», «Докори совісті. Що це?,

 диспути «Я серед людей – це проблема», «Про мету життя і шляхи її здійснення», «Емоції і характер – в чому їх взаємозв’язок?»,

 тематична конференція «Свобода і відповідальність»,

 відверта розмова «Чи можу я стати іншим для себе, для людей», «типові конфліктні ситуації підлітків з батьками та іншими дорослими»,

 брифінги, інтерактивні дискусії « Потреби та інтереси підлітків», «підлітки в боротьбі з правопорушеннями», «Духовний світ підлітка. Як він формується» та ін.

 9. Поновити соціально-педагогічні паспорти шкіл. Поновити картотеки дітей, що потребують соціально-педагогічної підтримки.

 10. Систематично проводити корегувальну роботу психологами в школах. Проводити психологічні тренінги та індивідуальну роботу (бесіди, консультації) з дітьми, які потребують особливої уваги.

 11. Систематично залучати учнів до суспільно-корисної діяльності.

12. Активізувати роль учнівського самоврядування. Профілактику правопорушень рекомендовано проводити також за методикою «рівний-рівному», коли самі неповнолітні отримують правову підготовку та проводять заходи для своїх однолітків, організовують їхнє дозвілля, здійснюють консультування.

 13. Приділяти велику увагу роботі з батьками учнів та особами , що їх заміняють для створення атмосфери взаєморозуміння та співпраці. Включати такі напрями в роботі:

- ознайомлення з умовами життя родини, з’ясування її психологічного

клімату, особливостей поведінки дитини в родині;

- вивчення рівня педагогічної культури батьків;

- виявлення труднощів, які відчувають батьки у вихованні дитини;

- виявлення позитивного досвіду родинного виховання , з метою його

поширення;

- здійснення колективного , диференційованого та індивідуального

педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу;

- допомога батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури,

організації родинного життя як джерела самовиховання дитини,

залучення батьків до організації шкільної виховної роботи;

- поширення досвіду роботи з батьками з питань сімейного виховання;

- проведення «круглих столів», лекцій, засідань батьківських комітетів, всеобучів (наприклад, «Самоорганізація, самодисципліна, відповідальність – як виховати ці якості» тощо),

- створення банків науково-методичної інформації з проблем сім’ї,

роботи з батьками та родинного виховання,

 - проведення батьківських конференцій «Темперамент, воля і характер. Особливості їх формування в підлітковому віці», «Бездоглядність підлітків та їх наслідки», «Потреби та інтереси підлітків», «Виховання моральної свідомості у дітей в сім’ї» , «Засоби і методи педагогічного впливу на підлітка в сім’ї» , «Педагогічна занедбаність підлітків. Які причини їх виникнення.», «Як здійснювати правове виховання в сім’ї», «Типові помилки в сімейному вихованні. Як їм запобігти»

Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Стаття 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) встановлює, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Згідно зі ст. 13 КпАП України до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відповідні заходи впливу, передбачені ст. 24[1] КпАП, а саме:

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

• попередження;

• догана або сувора догана;

• передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших.

У разі вчинення особами віком 16-18 років окремих адміністративних правопорушень вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Згідно  КпАП до таких правопорушень належать:

- незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

-   дрібне викрадення чужого майна (ст. 51);

-   порушення правил дорожнього руху (ст. 121—127, ч. 1, 2 і 3 ст. 130);

- пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення (ст. 139);

- порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ч. 2 ст. 156);

-  дрібне хуліганство (ст. 173);

- стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст. 174);

- злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

- порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 190-195).

http://novovoronzovka.just.ks.ua/pravova-osvita-naselennya/kriminalna-vidpovidalnist-nepovnolitnih.html

Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством.

Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину досягли віку 16 років (ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, далі - КК). Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності.

Закон також (ч. 2 ст. 22 КК України) передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб у віці від 14 до 16 років. Ці особи підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: вбивство (ст.ст. 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, частина третя статтей 345, 346, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), хуліганство (ст. 296) та інші.

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну небезпечність і протиправність злочинів, які вказані в ч. 2 ст. 22 КК . Крім того, серед підлітків ці злочини досить поширені, і більшість з них тяжкі, представляють підвищену суспільну небезпечність.

Особи  у віці від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте, ч. 2 ст. 97 КК визначає, що до цих осіб все ж таки можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру з дотриманням таких умов: по-перше, неповнолітньому виповнилось 11 років; по-друге, ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого особливою частиною КК.

   Згідно ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. 

Відповідно до ст. 98 КК, до неповнолітніх застосовуються лише такі основні види покарань:

1)    штраф;    

2)    громадські роботи;  

 3)    виправні роботи;

4)    арешт;      

 5)    позбавлення волі на певний строк.

Отже, відносно неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні.

http://novovoronzovka.just.ks.ua/pravova-osvita-naselennya/kriminalna-vidpovidalnist-nepovnolitnih.html

ЦИВІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Малолітні особи не відповідають за заподіяну шкоду. Згідно ст. 1178 ЦК України за заподіяну шкоду особами, що не досягли 14 років несуть відповідальність їхні батьки (усиновлювачі), опікуни, навчальні, виховні та інші установи, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини.

І мати, і батько відповідають за малолітніх за принципом рівної дольової відповідальності. Вони несуть відповідальність за неналежне виконання своїх батьківських прав та обов’язків, які закріплені в Сімейному кодексі України, опікуни, усиновлювачі несуть аналогічну відповідальність.

Уразі встановлення опіки за життя батьків, не позбавлених батьківських прав, відповідальність за завдану підопічним шкоду можуть нести солідарно як батьки малолітнього, так і його опікун.

При відшкодуванні шкоди, завданої малолітнім, не виключається можливість укладення письмового договору між особою, зобов’язаною відшкодувати завдану шкоду і потерпілим, чи проста домовленість між ними, що звільняє від необхідності звернення до суду.

Заклади, які зобов’язані здійснювати нагляд за малолітніми – це навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, приватні школи, спеціальні навчальні заклади. Вони несуть відповідальність, якщо не доведуть відсутність своєї вини. На заклад, де діти знаходяться невизначений час обов’язок відшкодування шкоди не покладається.

Установа, яка відшкодувала шкоду, має право пред’явити зворотну вимогу до особи, винної у її завданні, яка порушила вимоги педагогічного характеру, наслідком чого стала неправомірна поведінка дитини.

Відповідальність всіх вище перелічених осіб – це відповідальність за власну вину. У зв’язку з цим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітнього при досягненні ним повної дієздатності – тобто повноліття (18 років).

Щодо цивільної відповідальності осіб віком 14-18 років, то неповнолітній самостійно відповідає за невиконання договору, укладеного ним самостійно, а також за згодою батьків.

Однак, якщо в неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть його батьки.

У випадку заподіяння шкоди неповнолітнім у віці від 14 до 18 років він відповідає на загальних підставах. Якщо в нього немає майна чи заробітку достатнього для відшкодування шкоди, шкода відшкодовується цілком чи у частині, якої не вистачає, його батьками.

У разі відшкодування зазначеної шкоди, батькам надається право довести, що шкоду було завдано не з їх вини.

Обов’язок батьків чи закладу, який за законом здійснює функції піклувальника відшкодувати шкоду припиняється:

1) після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття;

2) коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

Батьки зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом 3-х років після позбавлення їх батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків.

http://novovoronzovka.just.ks.ua/pravova-osvita-naselennya/kriminalna-vidpovidalnist-nepovnolitnih.html